Спілкуюся з давньою знайомою, більше її слухаю, чую твердження на кшталт: «Я чєловєк абсолютно аполітічний, мнє інтєрєсни моя сємья, родниє, друзья, а вся ета мішура – нє мойо…
… Мнє всьо равно русскій язик ілі укрАінскій, мнє всьо равно кто куда інтегріруєтся»…
А потім до розмови долучається її син-підліток і буквально через кілька хвилин видає: «Я щяс каждий дєнь до одурі спорю с нєкоторимі із своєго кодла».
– Чому?
– А потому что оні заявляют, что Россія – враг… Россія і вдруг враг – ето же уму нєпостіжимо.
– Тут головне питання: якому саме «уму», – коментую я.
Настає довга пауза.
Ось вам і вся аполітичність…
Сергій Бригар
