Культура

«Давайте я вам розкажу про Африку…»

Візит групи глухих спадкоємців Патріса Лумумби вихлюпнув в ефіри й соцмережі практично все, що ми знаємо про Африку: расистські анекдоти, жарти про барабани і кілька смішних довгочитів, четвертою друкарською копією з кагебістських методичок для університету ім. того самого Лумумби. Боюся, це практично повний список.

За збігом, всього місяць тому на львівській презентації «Найдовшої подорожі», відповідаючи на питання, «до чого нам готуватися надалі?», я казала, що Україна не встигла підготуватись до ролі реґіонального лідера – наша освіта до самого 2022 р. продовжувала масово штампувати русистів московського крою, замість, у таких самих кількостях – власних синологів, індологів і африканістів. Так отож…

Любі українські експерти-з-усього – а давайте, перш ніж хвацько писати щось штибу «а давайте я розкажу вам про Африку», ви для початку почитаєте ВЖЕ НАПИСАНЕ «про Африку» компетентнішими за вас українцями – просто аби розуміти, чим «наш інтерес» на тому континенті може відрізнятися від російського?

Для початку – хоч би виданий 2016 р. (і не завважений, з причин тієї самої нашої жорстокої провінційности, жодними «книжками року», не кажучи вже Шевчкомом) роман Сергія Сингаївського «Дорога на Асмару», що його нині – ох як же вчасно! – перевидає моя кохана «Комора»? Воно, їй-Богу, корисно буде – принаймні вбереже нам інформпростір, і так засмічений до токсичности, од купи вже геть нічим не виправданих дурниць…

А ще там на спинці буде чимало блербів – від Портнікова до Улюри (інтелектуали наші «Дорогу на Асмару» все ж прочитали!), – і мій у тому числі. Ось що я написала про роман Сергія Сингаївського: «Дорога на Асмару» – це не тільки політичний детектив у традиції Грема Гріна, а й, можливо, єдиний у світовій літературі великий епос про штучний голод в Ефіопії, Голодомор-2 за сталінським зразком (як із жахом відкриває головний герой). Водночас це чи не перший великий роман про участь українців у колоніальних війнах СРСР, написаний з українського погляду, – і, парадоксальним чином, саме такий погляд несподівано забезпечує той найбільш універсальний ключ до трагічних таємниць Еритреї, що на нього Захід від 1985 р. й донині так і не здобувся…».

Одне слово – думайте, читайте, як закликав класик повних 175 рр. тому (пора б уже й дослухатись!).

Оксана Забужко

P.S.
Видавництво «Комора» видасть роман Сергія Сингаївського «Дорога на Асмару»! Дія роману розгортається на тлі однієї з найбільших гуманітарних катастроф кінця ХХ століття — штучного голоду і війни в Ефіопії 1984–1986 рр. Це історія молодого українця, військового перекладача у складі радянських груп допомоги, який шукає причини трагедії, розуміє, що став частиною цинічного обману, і починає відчайдушну гру з дияволом.

Історія вибору і віднайденої ідентичності. Дві щемливі історії кохання в часи вирішальних змін. І родинна таємниця, інтрига якої сплітає дві сюжетні лінії в тугий вузол. Роман-свідчення, роман-панорама, що відкриває непроговорені сторінки минулого й виводить на шлях переосмислення актуальних подій сьогодення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *