Якось заходить Кокотюха в купе потягу Київ-Харків, в там – Шинкаренко! Ну, думає, зараз я йому лекцію за жизнь прочитаю! Пожвавішав одразу, посміхнувся злобненько так і пляшку коньяку одразу дістав — для куражу. Аж тут в купе заходить Валерій Маркус. І одразу до Кокотюхи: у мене оце, каже, верхня полиця, не хочете помінятися? Шинкаренко Кокотюху випередив: канєшно-канєшно, займайте мою нижню полицю, нагору поліз і тут же зробив вигляд, шо заснув, сука хитрожопа.
А Маркус з Кокотюхою тихо так їхали, інтеліґентно. Кокотюха, звичайно, пляшку коньяку все одно мовчки випив. Ну, танцював ще два чи три рази для Маркуса, бо той просив. А так мирно їхали до самого Харкова. Кокотюха ще до провідника за пляшкою бігав. Тричі.
А то ще другий случай був.
Заходить Кокотюха в купе потягу Харків-Київ, а там — Маркус. Ну, танцює Кокотюха, а сам думає: «Нічо-нічо, от якби тут мій кум був, то ми б тому Маркусу вже показали б!» А Шинкаренко з 
Харкова на Київ тоді потягом вирішив не їхати — бла-бла-каром поїхав, сука хитрожопа.
Як відомо, брати Капранови — близнюки. Якось один брат Капранов каже іншому брату Капранову: а давай заради пікантного досвіду на одну ніч поміняємося, ми ж однакові — наші дружини нічого не помітять. А як відомо, дружини у братів Капранових — теж близнючки. І так співпало, що саме в цю ніч вони вирішили теж помінятися. Заради пікантного досвіду. Такої бурхливої ночі ні в кого в житті ще не було! Канєшно після цього брат всю жизнь заздрив брату, а сестра заздрила сестрі. І всім було якось трохи незручно.
Сергій Вікторович Жадан все життя мріяв получити Нобелівську премію. Але письменників багато, а Нобелівка одна. Тому Сергій Вікторович постійно писав і думав: понаписую книжок побільше, а там глядиш за якусь Нобелівку та й получу. А премію кожного року давали комусь іншому.
«Ну добре, дадуть мені премію, — заспокоював себе Сергій Вікторович, — літератори почнуть мені заздрити, а прості люди скажуть: «От буржуй, мало він на концертах заробляє, так ще й премію йому!» А я візьму, — думав далі Сергій Вікторович, — і всю премію на благодійність віддам! Тоді і літератори, і прості люди в один голос скажуть: «Виїбнувся! Залишусь і без репутації, і без грошей — який мені з того гешефт?» А потім як подумає: «А пішли всі на*уй!» — і вже побіг нову книжку писати…
Артем Полежака
