Музичний водо-туманограй, парк, ковзанка. Шерега зручних лавиць, на яких приємно поніжитися під сонцем з кавицею. Паркінг, звиняйте, модерновий туалет… Чистота. Навіть жаский кількасотметровий тунель, який веде сюди від Деміївського ринку й Автовокзалу і який зажди треба було проскакувати сліпаючи ще й затримуючи дихалку, щоб не учадіти од вікових міазмів, нині не впізнати: там світло і там артгалерея мінімуралів!
Ця несподівана оаза побік вічного деміїївського вокзально-базарно-транспортного гармидеру — доокілля фабрики «Рошен». Таке собі поєднання садово-паркової культури з промисловим мінімалізмом і технічним модерном. Рятівна лагуна при площі суцільної транспортної розв’язки.
Я дуже далекий од того, щоб пеанити во славу «нових українців». Давні друзі мої у свідках, що не вигукував і Петрові Порошенку осанн. Навіть у найкращі для нас часи. Не мав і не маю такої екзальтованої богомільної звички до всіх наших помазаних «вождів і вчителів», лідерів нації за версією ЦВК, погодинних каліфів, гетьманів з новенькими булавами, які ніколи не скородили вражих голів, до водевільних месій і всякого прочого містечкового наброду, в облозі орлів із держохорони сущого. Такий єси, відколи свідомо топчу ряст.
Та тільки поправте мене, якщо не досліпав, але здається мені — це єдиний випадок у стольному Києві, коли під осідком олігарха ти, простий смертний, почуваєшся людиною. Може, хтось вкаже мені ще десь такі милі київські сліди доступних щедрот перших бізнесовців країни?
Маємо ж тут Ахмєтова, Коломойського, Медведчука, Фірташа, Суркісів, Веревського, Жеваго, Новинського, Герег? І дюжину коп інших упирів та вурдалак.
Буду вдячний за таке очищальне для себе відкриття.
Пасіба, звісно, панові Пінчуку за артцентр його сіятельного імені, але закундюбити собі платну галерею в історичній будівлі середмістя — се щось одне з гамана, щось таке, про що в Одесі іронізують: «Ми нє боімся нікомУ».
А вичистити багаторічне терміття промзони, зробити затишне, оазне, музичне, активне місце відпочинку для всіх — тут таки щось інше. Щось, що більше нагадує забуту манорію отих «мироїдів», які колись Києву квартали музейні лишили.
Тьху, тьху, тьху… Щоб не зурочити.
Валерій Ясиновський
