Купила роман Євгенії Кузнєцової «Драбина», який отримав нагороду Бі-Бі-Сі 2023 року. Прочитала. Що я можу сказати? Літературі таки кінець. Навіть жанровій. Рецензуй не рецензуй — сенсу ніякого. Такий примітив про примітивів у квадраті необхідно, звичайно, перекласти усіма мовами світу.
Тоді люди одразу зрозуміють, що українці — нація дебілів, серед яких трапився молодий чоловік Толік, що уникає всіх проблем у житті і боїться іти на війну.
Яким же ж чином цей мамій, якого виводить з рівноваги пропозиція мами з’їсти катлєту, пишучи якісь таємничі проєкти, опинився в Іспанії, де придбав собі нерухомість із потенціалом. Ніколи такий мамій не добився б ніякої нерухомості в Іспанії. Та соцреалізм 
виявляється геніальним творінням на цьому тлі.
Хоч би авторка довідалася, як забивають кролів, перш ніж написати, що їх її огидна Григорівна забиває голими руками. І де захисники тваринок? Щось не шкода їм бідних задушених кулаками кроликів. І про вай-фай вартувало б знати трохи більше, і про електрику, і про депресію — у цім романі якась іграшкова депресантка.
Вітання усім членам журі. Про мову твору взагалі нічого писати не хочу. Нічого примітивнішого за «Драбину» я у своєму житті після 2014 року не читала. Це знущання з читачів. Тоді пишіть в анотації: для дітей старшого шкільного віку. Не вводьте читачів в оману. Хай би авторка прочитала бодай один роман Фернандо Арамбуру, якщо вже взялася писати про Іспанію.
До речі, його твір «Батьківщина» — про басків і ЕТА — видано у “Фоліо”. Мені дуже шкода, що ці 300 грн, яких нині не так вже й багато, я витратила на таке лайно. І видавництво “Старого Лева” це видає. Такі твори дискредитують видавництво.
Більше жодної копійки на цю нікчемну сучасну українську прозу. Кожну копійку — на ЗСУ. Господи, яке знущання з літератури!
Роксана Харчук
