Подивилась фільм «Будинок «Слово». Мені не сподобалося. Зовсім. Більше того: могла написати, що це моя думка, а ви — сходіть, подивіться. Навіть якщо не сподобається, то все одно варто підтримувати українське. Ні. Це не той випадок. На цей фільм категорично не можна йти.
Особливо, якщо ви нічого не знаєте або дуже мало знаєте про той період. Власне, у цьому найбільший підступ фільму: він настільки схематичний і блюзнірський, що його можна назвати шкідницьким.
Зараз поясню.
Можливо, ви чули про “психотипи клієнтів у продажах” про так звані “продажні скрипти” або інші маркетингові фішки, над якими потрудилися талановиті психологи, маркетологи тощо. А потім ці всі “заготовки” (наприклад, як говорити з клієнтом однією мовою відповідно до його психотипу) роздаються персоналу. Працівникам кол-центрів, продавцям, касирам, адміністраторам, які якісно і бездумно відпрацьовують “скрипти”, які мають продавати, а насправді викликають у клієнтів роздратування й злість.
Так ось, мені “Будинок “Слово”” весь час нагадував маркетинговий скрипт. Де усе правильно рухається і продумано говорить, але або «не продає», або «продає не те!». І це викликає роздратування. І навіть образу.
Тому що для багатьох цей фільм мав би стати шансом не просто “сходити в кіно”, але й почати знайомство зі знищеним підґрунтям української літератури й, ширше, культури. Натомість він створює шаблони стреотипних, невиразних, вчергове маргінальних українських письменників. Яких не ламали, ні. Які були от такими гнилими й безвольними, тож і заслужили на таку долю.
Принаймні, це єдиний висновок, який напрошується. І це дуже гіркий висновок. Бо він хибний, але для багатьох стане підґрунтям, з якого почнеться знайомство з історією української літератури. І що ще гірше: фільм уже зняли. І він уже в прокаті. Тобто шансів, що з’явиться ще один фільм про будинок “Слово” практично немає. І це гнітить.
Бо, знаєте, якби це шаблонний любовний роман чи схематична історична драма з вигаданими героями, і вона не вдалася, я б сказала: ну, нічого, ми вчимося робити своє кіно. Далі буде краще. Але є теми, з яких не можна робити шаблони. Тому, якщо ви справді хочете розібратися, хто жив у будинку “Слово” і що сталося з українською літературою, не йдіть на цей фільм.
А якщо знаєте історію знищення українства, тоді точно не йдіть. Бо отриманий осад давитиме на серце.
Ну, і про Хвильового. Тут найболючіше. Здавалося, з нього ж практично неможливо зробити плаский трафарет. А зробили! Мені щиро шкода, що таке ось кіно. Але воно справді таке.
Аліна Акуленко
