Коли тебе не відпускають почуття від Книжкового Арсеналу. Коли у кадр думок потрапляють два дні зустрічей, свята, обіймів і щирої радості. Коли спочатку плануєш не йти, а потім майже фізично занурюєшся у кожну сторінку непрочитаної книжки. Коли готова обійняти не тільки рідну людину, а й кожну палітурку, і цілих два дні не можеш вийти за межі цього місця щасливих людей.
Коли гладиш розкішне видання і не засмучуєшся, що не купила, а лише радієш, що воно народилося попри все, і хтось його вже ніжно кладе до торбинки. Коли бачиш різноманіття перекладної рідною мовою літератури і – жодної іхнєй! І це вперше!
Коли купуєш своїм двом найріднішим книжки, і одна з них вже самостійно читає улюблені комікси. 
Молодший поки що лише смакує разом із «Псом Патроном» чебуреки, залишаючи розкішний присмак нинішньої події на одній зі сторінок. І ти знову не засмучуєшся. Бо коли вночі маленькі читачі пережили дві тривоги, а вранці заповнили простір Книжки, то яке значення має смачна олійна краплина на лапі улюбленого новітнього героя?
Коли в такт твоїм емоціям з високого Свято-Успенського собору лунає дзвін рідної Церкви, то це ніби знак оклику нинішнього Книжкового Арсеналу! Україна повертається у Рідне Слово, друковане і молитовне.
І коли потрапляєш перед закриттям Книжкового Арсеналу в омитий теплим червневим дощем світ, ти раптом розумієш, що не зробила жодної фотографії, ще одна зустріч дає тобі шанс все-таки мати її. Дякую!
Галина Дацюк
