Дітям слід давати найліпше з того, що маємо самі. Бо дітей виховує те, що їх оточує. Пам’ятаймо, що дитина – се не власність наша, а душа, що дана нам на збереження. Наша радість, празник наш. Не нехтуймо вихованням.
Виховуючи дитину, виховуємо себе.
Частіше хваліть дитину – і вона буде ставитися до себе і до вас ліпше. Будьте з нею чесним – так вона навчиться справедливости.
Захищайте її – так навчиться вірити.
Будьте з нею поблажливі – се виховує терплячість. Частіше підбадьорюйте – так набувається впевненість у собі.
Навчіть дитину любити себе.
Навчіть вибирати головне і приділяти йому найбільше уваги й праці. Навчіть говорити – вільно і виразно. Згодом се полегшить їй віднайти голос у многоголоссі світу і використати його.
Навчіть її ділитися почуттями.
Навчіть її люб’язности й подячности – се розкриває характер. Навчіть її захищати себе. Навчіть її бути вільною, вона не чиясь власність.
Навчіть її бути радісною і любити сміх.
Навчіть її любити ручну роботу, фізичні зусилля, пішу ходу. Се підсилить її уяву і розум.
Дайте дитині зрозуміти, що речі не зроблять її щасливою.
Не вимагайте від неї відплати за добре батьківство. Не говоріть і не думайте про дитину погано. Завжди дослухайтеся до її запитань і відповідайте на них. Дайте відчути, що її люблять і приймають такою, якою вона є. За будь-яких обставин.
Переконайте її, що завжди будете поряд.
Навіть тогди, коли вас уже не буде в сьому світі. Передавати дитині свої знаття – хіба се не очевидність нашого продовження?! Пам’ятайте, що вітцівство – се захист і признання.
Мирослав Дочинець
