Не час зараз для глибокого аналізу «євророзваг». Адже в українців задача зараз абсолютно інша. Тому буквально кілька слів. Пісенний конкурс Євробачення давно перестав бути конкурсом пісенним. Тобто, знівелювалось значення як пісні, так і виконавця (вокаліста, артиста).
Трансформація конкурсу призвела не до артистичних змагань, а до боротьби між сценічними номерами, де на задній план відсувається виконавець, як такий. Стає другорядним голос, музика, навіть талант… І зникає найголовніше — на конкурсі пісні зникає її величність ПІСНЯ.
А натомість жбурляється в очі глядачеві перевернута видовищність. Тобто, задача привабити будь чим, хоч бородатою дівкою, хоч голою дупою, хоч чортячими рогами і.т.д…. Зрештою, в 
цьому житті нічого сталого немає, дійсно усе має розвиватися. І на здоров’я!
Але якщо сценічна подія в основі своїй фокусується на змаганні лише спецефектів, і подачі, як не одного, то іншого діагнозу хвороби, зрештою прославлення збочення, то якого дідька таке видовище називати пісенним конкурсом!!!
Найпечальніше те, що той, хто і намагається в такій тусі пробитись дійсно як Артист, Співак, Виконавець, він абсолютно програє своєю “відсталістю”.
Тож усе має право на існування, так. Нехай буде і ця, хоч дурно пахнуча, але така приваблива, пусто-порожня, брутально-генітальна мішура. Нехай. Але, наголошую, це щось дуже далечезне від Пісні, і від можливості Артисту продемонструвати саме свій персональний талант виконавця Пісні.
Підозрюю, що вже дуже скоро може з’явитись черговий фрік, який, наприклад, встромить два пальці в дупу і висвище нею на сцені пресолодке “l love you”, і вся Європа просто заллється слізьми радости від такої мімішності.
Як би там не було, але життя рухається лише прогресивними ідеями і людськими талантами, і аж ніяк не деструктивними, руйнівними психічними розладами.
Вірю в людину світлу і творчу.
Сергій Файфура
