Як на мене, новий маленький серіал «Хід королеви» — прекрасний. Усе в ньому чудове: сценарій, операторська робота, гра акторів і особливо музика. Оскільки цей серіал про часи Холодної війни, про 1960-ті, то інструментальна композиція Mason Williams «Classical Gas» тут наскрізна, дуже пасує Shocking Blue «Venus», Donovan «Berts Blues», The Vogues «You’re the One».
А Пеггі Лі зі своєю «Гарячкою», що не тільки любовна, а й лихоманка від шахів і від самого життя у контексті фільму — доречна.
Дехто пише, що Москва у фільмі не така, якою вона була у реальності. Мені довелося жити у готелі «Москва», щоправда, у 1980-ті. Коли я побачила номер американської шахістки, то в мене щелепа відвисла — я жила точнісінько у такому ж, навіть годинник на тумбочці був такий же і два ліжка зсунуті в одне.
Щодо московських шахістів, з якими грає в шахи Елізабет, то ця прикінцева сцена має на меті показати, що шахи все ж не визнають політичних кордонів. У реальності шахи, як і 
поезія, в СССР захоплювала величезні маси населення, були проявом людського серед жаху одноманітності та заідеологізованості.
Заздрю тим, хто вперше дивитиметься серіал. Колись писали, що кіно — не мистецтво, тепер пишуть, що серіали — не є мистецтво. Усе залежить від того, хто ті серіали робить.
Послухайте при нагоді Мейсона Вільямса, його «Класичний газ», який виник й на основі 5 симфонії Бетховена. Мистецтво — це дивовижні перетворення.
Роксана Харчук
