Так, як любив «Літературну Україну» Михайло Слабошпицький, її мало хто любив. Упродовж багатьох років працював у ній і публікувався. Напевне, вийшов би не один том, якби зібрати всі його статті там за сім років. І ще більше, коли вже там не працював. Я навіть знаю, за якими псевдонімами він часом ховався.
Це був неймовірний трудар і неймовірно обдарована літературним талантом людина. А ще він впродовж 
багатьох років, коли “ЛітУкраїна” опинялася на межі знищення, в різний спосіб фінансово її підтримував.
«Літературна Україна» достойно попрощалася зі своїм автором і багатолітнім меценатом!
З цього номера газети я візьму прощальні слова друзів для майбутньої книжки спогадів про Михайла Слабошпицького.
Чотири сторінки в номері присвячені пам’яті Михайла Федотовича. Сердечно дякую головному редактору Сергієві Куліді! Пам’ять і вдячність — чи не найголовніші людські чесноти…
Світлана Короненко
