Культура

Хтось підкрадеться під вікно…

Через мою мандрівну, буремну і невлаштовану юність майже всі мої ранні твори (недруковані) пропали. А ось… вчора випадково знайшла в архіві побитий міллю аркушик, датований осінню 1968 року.

Тоді я вже була на Буковині…
Позаду залишилась Орлівка, Велика Мочулка, Бджільна, Теплик, Москва…

Осінь, 1968…
Собі на іменини…

Стаєм дорослими. Вростаємо у будні.
І крутимось, як вивірка у колесі…
Закохуємось в травні. Мерзнем в грудні.
Шукаєм спокою у страховому полісі…

То туфлі тиснуть. То на серці мулько.
То невідкладні справи, то проблеми…
Й не чуємо, як вибухнула брунька,
І світ зайнявся полум’ям зеленим.

Отак — без нас… дощі собі ідуть,
Росте трава, а ми вже — посивілі
Розводим святами буденну каламуть,
Присмачену нудьгою, ніби сіллю.

І потай ждем, як під вікно зволожене
Хтось підкрадеться й, скрипнувши дверима,
У наші сни, тривогами стриножені,
Загляне казка синіми очима…

Галина Тарасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.