В Україні не існує мовного питання, але є величезне культурне питання. Ключовою ідеєю в фундаментальних працях Айнштайна була революційна думка про те, що час та простір не існують окремо, а є спільною склейкою системи простір-час.
Рівно так само мова в суспільстві не існує окремо від культурного чи соціального контексту. Мова, література, кіно, музика, театр, образотворче мистецтво – всі галузі складають величезну культурну систему координат, в котрій існує країна загалом та людина зокрема.
Вся українська література написана українською мовою. Немає жодного російськомовного письменника, котрого можна вважати українським класиком. Жоднісінького. І не може бути. Особливо Гоголя не варто сюди тулити, з «Шинелі» якого, як відомо, вийшла вся російська література.
Відповідно, практично всі російськомовні українці виросли в координатній площині російської літератури зокрема і російської культури загалом. Чехов і Достоєвський, Єсєнін, Булгаков і навіть Сорокін з Пєлєвіним – це чудесні і дуже якісні письменники, але вони тчуть у своїх творах російський дискурс і російський погляд на речі та рефлексію.
Носити в собі дві культури — нереально, бо завжди є культура рідна, в котрій виростав, і культури набуті, котрі вже любиш як приятелів, але ніколи, яко рідних.
Російська культура жорстка і агресивна.
Люди з цієї культури часто готові воювати самі супроти всього світу і протиставляють себе всім решту. Вони як релігійні сектанти, віддані своїй вірі та богу, і готові йти на смерть заради них. Вони живуть посеред великого села за високим парканом і ні з ким не комунікують. Більше того, вони навіть пишаються своєї соціальною аскезою.
Українці ж наче молодша дитина сектантів.
Суворі батьки постійно намагаються її примусити молитись, а вона хоче гратись із сусідськими дітьми, і бачить, що за парканом світить сонце і вирує життя. Для російської культури життя за парканом грішне і чуже, для української – цікаве і нормальне.
Весь російський героїчний епос описує історії, як російські витязі та герої ходили в світ і давали там комусь тягла. Весь український героїчний епос описує історії, як українці захищались на своїх рідних землях від світу, котрий періодично приходив дати нам тягла.
Тому абсолютно нереально стати російськомовним українцем, але бути розташованим у російській культурній системі координат. Це свого роду ментальна шизофренія, спроба з’єднати два протилежні полюси магніту. Що протирічить законам Всесвіту.
З російського можна легко вирости у глобалістичне культурне сприйняття світу. Але практично нереально переключитись на українське.
Володимир Гевко
