І на диво, актуальна досі! Окремі думки Лесі, особливо з приватного листування, цілком втрапляють у дискурс нашого часу… Деякі речі — прямо пости для Фейсбук.
Зокрема, в 1894 році вона писала до Михайла Драгоманова:
«У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-українськи, щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями і т. п. Така легкість репутації приманює многих. Ще тепер можна у нас почути фразу: «Як се? От Ви казали, що NN дурень і тупиця, а він же так чудово говорить по-нашому!» «Говорить по-нашому» – се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи»…
Віталій Чепинога
