Як і Довженко, Вінграновський (1936-2004) залишався геніяльно-безталанним. Великий поет. Незреалізований актор і режисер. Читав ріжні спогади про нього, ярославовалівський збірник «Маршал Вінграновський», Лазарука, Вольвача. Найкраще виписані спогади Вольвача, особливо про Олександру Білинкевич, невістку Ірини Вільде, дружину її сина Яреми Полотнюка, а відтак дружину Вінграновського.
Був пікантний період у житті Поета, коли в квартирі з ним жила перша дружина і майбутня, друга. І ще пікантніше Вінграновський знайомив із ними…
Світ поезій Вінграновського глибоко національний. Не тільки душа, але й коріння українське. До нього, як до жодного инчого українського поета, пасує риторичне запитання-фраза Мілоша про органічну потребу для митця національного стрижня: «Де ви бачили дерево, яке літає?».
Пригадую, як у Коломиї, де читав лєкції, зателефонував Василь Андрушко наприкінці травня: «Вінграновський помер». Було відчуття втрати чогось важливого у твоєму житті. Нині Маршалу Вінграновському — 85.
Євген Баран
P.S.
Євгене, у тих спогадах, крім дещиці потрібної й важливої інформації, забагато сміття. Навіщо його поширювати?
Юрій Ковалів
Всього було, як у кожного зі світу кіно… Згадуючи, не судімо: ВІН вже далеко від суєти… Пригадую 1968 рік, весна. Ірпінь, БТ. По алеї йде мені назустріч Вінграновський з дорогим моєму серцю Дмитром Білоусом. «Це — Галя!», — каже цей добрий чоловік, Дмитро Білоус. «Гарна Галя!» — каже Вінграновськи, красивий як бог. Більше я до нього ніколи не підійшла, захоплена його поезією, і розчарована його життям…
Галина Тарасюк
