Знемагаючи від нудьги на карантинному дивані, саме впору згадати Мігеля де Сервантеса Сааведру. Мало до кого доля була настільки безжальною до останньої години життя.
Навдача за невдачею, поранення, борги, неприйняття світом, домежові злидні… Будучи офіцером іспанського флоту, потрапив у полон до турків. П’ять років ув’язнення в жахливих умовах. Чотири рази безуспішно намагався втекти. Відтак змирився і, щоб не спливти з глузду, почав писати книгу.
Так з’явився «Дон Кіхот» – краща книга з усіх, що написані рукою (скаліченою!) однієї людини.
Коли Достоєвського запитали: «Скажіть двома словами, що таке людина?», той відповів: «Дон Кіхот».
Всі ми трішки Дон Кіхоти в цьому світі. І мали б не забувати вистраждані ним істини.
«Печалі створені не для тварин, а для людей, та якщо люди надміру ними переймаються, вони перетворюються в тварин». «Доля в знегодах завжди залишає лазівку, аби можна було вибратися». «Не будь ані постійно суворим, ані постійно м’яким – вибирай середину між цими двома крайнощами, в серединному шляху й полягає вища мудрість». «Ні горе, ні радість не бувають надто затяжними, а з цього випливає, що якщо горе затягнулося дуже довго, то, значить, радість уже близька».
Мирослав Дочинець
