«Пака полє нє пажнєтє, ви Романа нє найдєтє» — таку табличку на житньому полі поблизу села Петрушів на Чернігівщині залишили галаківці. Робсількор місцевої червоної газети Роман Опанасенко не втомлювався писати про «злочини бандитів» отамана Галаки та райське і справедливе життя при комунізмі…
Той комунізм обов’язково мав настати і вже б настав, якби не кляті куркулі та бандити…
Робсількор дописався!
Отаман Галака мав специфічний чорний гумор, притаманний, треба зауважити, не всім повстанським ватажкам того часу. Галаківці то животи поспорюють продрозверстківцям і напхають їх зерном, то визискувачів-євреїв до ополонок запустять: винирнеш — житимеш, то красноармєйцев роззброять і пустять голими топати на Чернігів.
І не дай Бог хто хоч рвану шмату дасть голопузим вздовж дороги попри ріпкінські болота. Та й мало хто в ті часи червоних підтримував.
Аж до загибелі отамана, владу більшовиків від Чернігова до Любеча, від Лоєва до Городні вважали номінальною. Тут заправляли насправді повстанці. В рідне село Пилипчу Галака заїжджав на своєму коні Зорка, потягуючи жартівливу пісню «Ой, тугенька борозенка». Співав гучно, аби на сільраді встигли зняти червоний прапор та повтікали від гріха подалі, бо не дуже хотів отаман пускати в діло свій «парабелум» в рідному селі.
Що ж до гумору, то в отамана він справді був специфічний, можна сказати — смертельний. До прикладу, Іван Олексійович Васильчиков (а саме так насправді звали Галаку) розпрощався зі своєю колишньою, котра знюхалась із комісаром, теж не просто. На в’їзді в Ріпки галаківці посадили молоду єврейку причинним місцем на витесаний під палю сухий сучок, повісивши на шию табличку: «І каму якоє дєла, что пиз…ой я на кол сєла».
Що ж до більшовицького активіста і робсількора Романа Опанасенка, з якого почалась ця розповідь, то його таки справді знайшли після обжинків. Галаківці закопали запроданця стоячи, подейкують, живцем, і тільки обкльована воронами голова виглядала із землі, ніби нагадування про неминучу розправу над тими, хто прийшов на нашу, українську землю із мечем.
Там, на тому полі, ще й досі стоїть двометровий пам’ятник робслікору Роману Опанасенку, якого «зверски убили бандиты»…
А на світлині угорі — наша данина славному повстанському ватажкові, якого офіційні історики поки що називають «неоднозначною постаттю». Нехай собі називають… До речі, з отим великим хрестом нам допомогли місцеві люди, котрі досі пам’ятають ким був насправді отаман Галака для нашої землі.
Віталій Назаренко
