Я вже не можу роздавать себе.
Я все віддав.
Хіба віддать ще й рани –
Єдине в світі золото живе…
Єдине, що зосталося у мене…
(Григорій Лютий.
Епілог віршованої студентської повісті «Хмарка». 1972)
Поети вмирають в Україні безіменними як невідомі солдати. Григорій Лютий (1949-2023) — сей бунтарський дух Гуляйполя відлетів у Ирій. Ми коротко спілкувалися у березні-травні 2012. Поет справжній. Його роман у віршах «Мати-Марія» (2007) номінувався на Шевченківську премію без жадної надії на отримання.
А роман був жанровим проривом у літературі, яка не потребує проривів, лиш правильних кон’юнктурних наголосів.
Колись їден знайомий закинув мені, що я «піарюсь» на живих і мертвих. А я говорю про літературу живих, хтось із них в Ирії, для мертвих, зі сподіванням Лазарового воскресіння…
Ось нині запитав первокурсників, кого вони читають із сучасних поетів. З 25-и студенток, дві відповіли, що читають, одна Жадана, инча — Костенко. Припускаю, ще двоє-троє скромно промовчали. Решта визнали, що є нечитальниками, і на філологію прийшли випадково.
Як тут не згадати кулішівську тьотю Мотю з її ґеніяльним: «Лучче бить ізнасілованной, нєжелі украінізірованной»…
Григорій Лютий був справжнім поетом. Пристрасним, контрасним, живим…
Євген Баран
P.S.
Не знав, що Григорій Лютий помер… Ще недавно шукав про нього інформацію в неті. Він незвичайний поет, 
енергійний, яскравий. Колись перетиналися на семінарах. Приїжджав він і до Львова. Нехай упокоїться його душа на небесах…
Василь Терещук
А як він емоційно читав свою «Матір-Марію». Читав хвилин з 10 напам’ять. Хай там у засвітах ця жінка заспокоїть його душу.
Василь Загороднюк
Із листа Григорія Лютого до Григорія Білоруса 18.05.83: «По-правді, я так і не зрозумів, як треба, як не треба писати прозу. Хотілося би поспорить з тобою не одну нічку. І це було б – рана до рани!».
Тепер погомонять. Царство небесне.
Катерина Вербівська
Українська література завжди трималася, тримається і буде триматися на Білоусах і Лютих. Хоча говоритимуть про Андруховичів і Жаданів, яких забудуть наступного дня після урочистого поховання. Це, прошу Вас, житє, і нема на то ради…
Євген Баран
