Після початку великої війни я довго не могла читати, ще довше не могла писати відгуки – заважала темрява ззовні і всередині, і лише зараз мені трапилася особлива книга, яка запалила світло і дала силу. І мені так захотілося усім про неї розказати. Вперше познайомилася із творчістю Галини Пагутяк на початку 2000-х. Тоді я багато читала, але більшість книжок випаровувались із мене вже наступного дня, і я одержимо шукала те, що потрапить відразу у кров, здивує, захопить.
Якось у книгарні взяла з полиці «Захід сонця в Урожі», почала читати і наступної хвилини, як колись Буковскі, почувалася людиною, що відшукала золото на міському звалищі. Ошаліло щаслива, я понесла те золото додому. Відтоді не пропускала жодного роману Галини Пагутяк.
Кожна наступна її книга була іншою, не схожою на попередні, письменниця вперто не хотіла йти за читачем і не писала те, чого від неї чекали, і це мені подобалось. І ось кілька днів тому, після 
двадцяти років невтомного читання, коли, здавалось, вже ніщо не може здивувати і захопити, коли список улюблених книг скоротився до п’яти і, здавалось, лишатиметься незмінним – з’явилася книга, яка посунула усіх моїх колишніх фаворитів і стала номером один. Тепер на запитання «Що найкраще ви читали у житті?» відповідатиму: «Путівник розгублених».
Цей роман-містерія розповідає про подорож, яка трапляється лише раз у житті, подорож до золотого міста Єрусалима. Мандрують троє: Марія з Калинівки, Йона з Острополя і старий дервіш Юсуф із села в Албанських горах. Мандрують незвичним шляхом – через підземний прохід і підземне озеро в печері у Карпатських горах.
Оповідь рясніє флешбеками, їх збираєш, наче пазл, щоб скласти три історії життя, три долі – Марії, Йони та Юсуфа. Їхня дорога стане дорогою трьох сердець, вони зустрінуться наприкінці книги вже в Єрусалимі, найкращому місті на землі, зустрінуться одне з одним і з містом – щоб віднайти світло і вернутися в Дім Свій. Як у Вулфа – «Поглянь на дім свій, янголе».
Романи Галини Пагутяк – це своєрідна мапа її мандрів. Уріж, Добромиль, Кенігсберг, Стамбул, Борислав – вона намагається їх відчути, а потім пише про свої відчуття. Головний герой «Путівника» — Єрусалим, земний і небесний, останній притулок, де сходяться всі дороги, де зустрічаються ті, хто не міг зустрітися раніше, де ніхто не почувається чужим. П’ять ночей я читала роман. П’ять ночей бачила і чула Єрусалим, хоча сама ніколи там не була. Ідеальне місто, де Бог живе з людьми, а людина може жити з Богом.
Для мене слово Галини Пагутяк – наче з вічного джерела. Мова – рожевий і золотий Єрусалим у вранішній імлі. Символізм образів – зоряне небо над Єрусалимом. «Путівник розгублених» має отримати усі існуючі літературні премії, його мають перекласти усіма мовами світу і екранізувати, він має стати бестселером, тому що він досконалий. Ідеальний роман про місто-ідеал.
Існує багато традицій інтерпретацій сакральних текстів, наприклад, 4-рівневе прочитання. Перший рівень – коли текст читається буквально. Другий – прочитання алегорій, символіки. Третій – притчевий, занурення у містичне. І четвертий – езотеричний, коли твоя внутрішня природа говорить з тобою через текст.
«Путівник розгублених» потребує саме такого глибинного прочитання. Вже на першому рівні є те, що робить цей роман великим: шлях, пошук, біль і катарсис, після якого приходить світанок. «Путівник» вчить, що очищення без болю не буває. Розуміння цього зараз особливо потрібне нам усім.
Ольга Лілік
