Він народився в селі Благодатному. На Донеччині небагато таких назв — все радянські. Але Бог має почуття гумору — і майбутній патріарх української церкви саме в цьому селі з’явився на світ.
… Є люди, призначення яких чудово передає анекдот, коли чоловік помирає і на тому світі питає в апостола Петра — мовляв, для чого я жив? А той, погортавши книгу життя цього чоловіка, каже: «Ото, пам’ятаєш, на дні народження такого-то ти передав такому-то ложку? Ото для того ти й жив…».
А є люди, ведені Господньою рукою.
Саме таким є Патріарх Філарет. Через смерть батька, коли юний Михайло Денисенко задумався — невже ж батько отак зник в нікуди? Через ворини московських духовних закладів (інших в Україні не було). Через раннє єпископство, обставлене КГБ. Через екзархат, коли він став першим українцем на київській митрополичій кафедрі після всяких соколових. Через місцеблюстительство московської патріаршої кафедри, де він, слава Богу, не став патріархом, бо вирішували це питання, як він недавно розповів, КГБ і Політбюро.
Він пройшов через масову зраду єпископів, яких висвячував, через анафему від своїх московських «співбратів». Через цькування своїми, українцями, які довго бачили в ньому ставленика Москви і щоразу все більше й більше дивувалися його твердій українській позиції.
Кажуть, коли Янукович запитав — чому вони не можуть зламати Філарета, йому відповіли: «Так он же данєцкій!». Його бАтьківщина окупована Росією, а він прямо і спокійно каже, що в Путіна вселився сатана. Здається, таких різких заяв навіть від патентованих націоналістів не чути…
Він виплекав церкву, довівши її до визнання вселенським православієм. Він наполіг, щоби главою (предстоятелем) об’єднаної церкви став його юний, як для архієрея, вихованець 40-річний. Він подолав амбітного господарника з мішками під очима, бо знає, що для предстоятельства треба не стільки гроші, зв’язки і адміністративне вміння, але й ще щось, що невловно зветься благодаттю Святого Духа.
Приїжджаючи в невелике село Озерне Козелецького району, він вражає всіх, розповідаючи про престол зруйнованого комуністами храму, закопаний під сценою клубу. Він готується до візиту в кожну парафію. Він перекладає твори святих отців — це таке в дідуся дозвілля…
Його жарти стримані.
Побачивши в Катерининській церкві старшого за себе на 4 роки Івана Горілого з широкою сивою бородою, він вітається так: «О, ви як патріарх!»…
Коли нашу єпархію через нездалого архієрея сотрясали скандали, ми, два члени єпархіальної ради, мали до Патріарха «зелений коридор» доступу, але коли зробили все належне, а синод проголосував, щоби того владику лишити, Патріарх зітхнув і подивився вгору: «Хай діється воля Божа!». Той владика таки перейшов до московської церкви…
Сьогодні Патріарху Філарету — 90 років.
А він служить, проповідує, наставляє — його би твердість та десятку зо два українських політиків і ми мали би нездоланну ні зсередини, ні ззовні Україну. Власне, вона й тепер неподоланна, доки з нами Святійший Патріарх Київський і всієї Руси — України Філарет.
Василь Чепурний
