З того, що натворила Москва в історичній науці, мені зовсім не смішно. Мене також турбує, що нинішні українські націоналісти, кількість яких зростає, слава Богу, усе ще трактують давню українську історію так само, як і московити (!!!)
— Вони не знають, хто то — печеніги та хозари, і чому вони були нам добрими сусідами, як розвивалися дружні стосунки Києва з Європою (поїхали туди доньки Ярослава Мудрого — і що?).
— Слідом за Москвою вони повторюють, ніби Києва, після татаро-монгольської навали — не стало «на триста років» (хоча арабські свідки й гості були втішені мультикультурністю того Києва, що був толерантним до всіх народів. Там були поселення і тюрків теж, а жителі вивчали латину і арабську мову — мову науки раннього середньовіччя).
— Ніхто не згадує про калмицьку «державу на колесах», яка існувала на Лівобережжі так довго, що збагатила нас образом козака Мамая, і поселила в серцях любов і привітність між калмиками та українцями, що існує й дотепер. Якби хто знав цю історію — то не питав би: «З якого це чуда Кубань українська?»
— Про існування України, як європейської держави «від моря до моря», у тих знаннях теж пробіл, про Унію – смутні здогадки, про Литовське князівство – самі лише перекази московинів.
— Москва не хоче згадувати про участь у Хрестових походах грузинів, бо це тягне за собою обов’язкову згадку про участь у тих походах і українців! І обов’язково викличе зустрічне запитання: «А чому у Хрестових походах не брали участь росіяни?»
… Зате віднедавна вони надягають галіфе хакі, й волають: «Можем павтаріть!»
Коли вважаєш себе українським націоналістом, перевір — чи не видані, бува, підручники з історії, яку ти вивчав, і яким довіряєш, на Москві — хоч давно, хоч за часів СССР, а хоч і за Путіна. Це все є друкований історичний непотріб, який покликаний звести тебе на манівці, й відвернути від твого основного завдання – розбудови сучасної держави Україна.
Володимир Сердюк
