Світ знає чимало видатних людей, які багато працювали. Прекрасних геніїв, якими захоплюються, в яких закохуються, яких обожнюють. Вони нікого не залишають байдужим. Їхнє бачення світу надзвичайне, дивне і прекрасне водночас. Митці, котрі залишаються прикладом для багатьох поколінь.
Саме таким був видатний кінорежисер Сергій Йосипович Параджанов.
Людина з великої букви, котра йшла своїм, не завжди легким, шляхом і здобула визнання. Добрий геній з іскорками в очах. Дивак котрий творив чудеса.
Споглядаючи фото на стіні одного з найбільших його прихильників кінооператора Юрія Гармаша, розумієш наскільки неординарна ця людина і якою дорогою вона є його шанувальнику. Чудернацькі ракурси та антураж розповідають історію великого фантазера та витівника. Про таких кажуть людина-свято.
Їх познайомив випадок, а перетнула їхні шляхи доля. Ще студентом ВГІКу Гармаш разом з товаришем, родичем Параджанова, завітали до Сергія Йосиповича. Товариш мав передати своєму родичу сценарій. Всього десять хвилин тривало їхнє знайомство, але вже тоді Параджанов, кумир багатьох студентів, запам’ятався Юрієві. «Що це за Ален Делдон до мене прийшов ?» — запитав він.
Минув час і молодий спеціаліст, кінооператор, котрий приїхав влаштовуватись на кіностудію імені Олександра Довженка, не маючи житла в столиці та змушений тулитись на вокзалі, а пізніше – по орендованих квартирах. На його день народження завітала дружина і вони оселилися в готелі.
І так сталось, що Юрієві та дружині не було де подітись. Їх виселили з готелю. Зима, мороз. Довкола все занесено снігом. Ніч. І двоє молодих людей волею долі опинилися на вулиці, а в кишенях — свище вітер…
Звернутися ні до кого. Товариша, родича Параджанова, немає в місті, а більше знайомих катма. І Гармаш звертається по допомогу до Сергія Йосиповича.
«Звичайно минуло півтора року після тієї випадкової зустрічі, я розумів, що мене навряд чи впізнають, але, думаю, поясню, що в мене закінчилися гроші, і, може, він мені карбованців 10 позичить та влаштує в готель» — згадує Гармаш.
Але кінорежисер прихистив їх удома, нагодував по суті не знайомих йому людей. Спровадивши гостей, щоб ті не заважали молодятам відпочивати, віддав їм своє ліжко, а сам спав на розкладачці Наполеона без постелі, на голих прутах, вкрившись своїм осіннім пальто…
Як пише кінооператор у своїх «Неформальних спогадах кінооператора»: «ГЕНІЙ СПАВ, УКРИВАНИЙ СВОЇМ ОДНИМ-ЄДИНИМ ОСІННІМ ПАЛЬТО… ВЕЛИЧНІШИЙ ЗА БУДЬ-ЯКОГО ІМПЕРАТОРА…».
Ностальгія поглинула палкого шанувальника, він згадує ту незвичну ніч, згадує ліжко, на якому вони з дружиною відпочивали, накрохмалені простирадла, срібний підсвічник, вазу з фруктами і фіалки. Фіалки — взимку!
Все було незвичне і казкове в помешканні дивака.
Понад усе Параджанов не любив буденність, він перетворював все на казку. Мав чималу кількість антикваріату, незвичних речей, які він використовував для своїх інсталяцій. Його помешкання було схожим на будинок із фільму «Тіні забутих предків», де реальність переплітається з фантазією. Суміш містики і реальних почуттів розкривають душу режисера.
Дивакуватий геній та молодий кінооператор, чиї долі переплелися так не очікувано. А, може, все те завдяки зіркам — часто міркує собі Юрій Гармаш, повертаючись знову і знову до часу знайомства із Сергієм Параджановим. З дивовижною, шляхетною людиною, котра стала прикладом для багатьох поколінь.
Ганна Кірієнко,
студентка ІІ курсу Інституту журналістики
Київського університету імені Бориса Грінченка
