«Я до Вас найрадше-би писав зеленими травами, лісами темними, скалами гострими, і пускав-бим на бистрі ручаї гірскі, аби до Вас несли моя писаня, а самі аби казали, що сидить твій друг на скалі і гадає за тебе та ще таку думку має, аби з тобов разом сидів та й говорив. Тоби ми ліси шуміли, тоби ми гори, дрімаючи, слухали, тоби ми трави співали а Ви оба тобистьте собі балакали. Я не писав, що богато гадав за Вас. Тепер у мене час є, аби за Вас гадати»
(Стефаник. Листи: 1888-1899. Харків. 2022)
Харківське «Фоліо» видало 2 томи листів Василя Стефаника (Стефаник В. С. Листи: 1888-1899. Харків. 2022. 318 с.; Стефаник В.С. Листи: 1900-1936. Харків. 2022. 222 с.) у серії «Рідне» під шапкою Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ накладом 1000 прим. Цікаво, що листи подані як «літературно-художнє видання».
Я не перечу, що частина ранніх листів Стефаника є витвором мистецьким і складає “золотий фонд” 
українського письменницького епістолярію, але щоби листи класика української літератури видавати у категорії художніх видань, — цікаве нововведення.
Хто упорядник не вказано, видавництво дякує Сергію Гальченку та Наталії Лисенко «за допомогу в підготовці цього видання». До першого і другого тому доданий “Список використаної літератури”, у якому взяті назви книжок з моїх коментарів до видання: Стефаник Василь. Зібрання творів: у 3 т. У 4-х кн. Т.1, кн. 2: Листи. Івано-Франківськ. 2020 (том листів, який я підготував). Ні передмови, ні приміток. Нічого, що вказувало би на підготовчу роботу над новим доповненим перевиданням листів (217+ 252= 469 листів; у виданні підготовленому мною: 405 + 51= 456 листів). 13 доданих листів – це гарне поповнення, і я радий, що ці листи надруковані.
Тепер по-суті.
Улітку 2020 року мені телефонував пан Гальченко, пропонуючи разом з Піхманцем, упорядкувати 2-х томник Стефаника, на який виділені кошти Міністерства культури до його Ювілею. Роман Піхманець відмовився, маючи сумний досвід співпраці зі згаданим видавництвом, я ж не погодився без Піхманця, а потім захворів на ковід, і на тому історія нібито закінчилася.
Але видання вийшло. Так зрозумів, кошти потрібно було освоювати. Обмежилися листами. Структура, 
хронологічний покажчик і літературу взяли із івано-франківського видання 2020, безпосередньо з тому, упорядкованого мною (а я здав верстку до роботи 20 липня 2020 року, а 21-го зліг з ковідом на місяць).
Я встиг переглянути листи першого тому, всі листи подані за виданням 2020 (треба ще перевірити, чи зняті ті копюри у 19 листах, які були у виданні 1953 року і перейшли до видання 2020, причину такої подачі я називав). У 1 томі додано декілька нових листів до Вацлава Морачевського (датований липнем 1897 р. — це яскравий зразок поетичного письма Стефаника; вереснем-жовтнем 1897 р.; від 19 березня 1898 р.; від 15 липня 1898 р). Потім уважніше передивлюся, може ще якийсь лист-два пропустив.
Замість ілюстративного матеріялу подані ксерокопії двох листів Стефаника (від 12 серпня 1895 – раніше друкований; і лист, датований вереснем-жовтнем 1897 – друкований вперше).
Я звичайно, не проти, аби популяризувати Василя Стефаника, але подібний принцип видання інакшим, як піратський, не назвеш. Шкода, до цього причетна така шанована мною наукова інституція як ІЛ НАНУ. Якби була передмова і примітки, або ж вказувалося, що це нове доповнене перевидання листів Стефаника, здійснене на основі івано-франківського видання 2020 року, – я б стримався від подібного закиду. Але «блага справа» не може робитися абияк і ставати механізмом для заробляння грошей. А решта — все чудово, «все чудово, чарівна маркізо, все просто ідеально»…
Євген Баран
