Щороку 6 червня в Україні відзначається День журналіста. Уже вдруге ми зустрічали цей день в умовах повномасштабної війни. На жаль, за цей час в Україні вже загинув 61 медійник, серед яких і моя однокурсниця Оксана Гайдар. Вона була більш відома своїми публікаціями на історичну тематику та дописами в соцмережах під псевдонімом Руда Пані, в яких різко викривала імперські амбіції російської влади та її прагнення за будь-яку ціну встановити контроль над Україною.
Оксана народилася й виросла в Києві в родині журналіста: її батько Юрій Гайдар працював заступником редактора «Спортивної газети». Після закінчення факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка жила разом із чоловіком і сином у москві, де залишалася свідомою та сміливою українкою в логові агресора.
На неї тиснули, Оксану та її чоловіка свого часу залякували. А з початком широкомасштабного російського вторгнення вона повернулася до України, щоб бути поруч із мамою. Загинула в рідному домі під час обстрілу 
російською артилерією села Шевченкове Броварського району Київської області між 11 і 12 березня 2022-го разом із мамою…
За рік, що минув, не стало ще однієї моєї однокурсниці – Вероніки Скляренко.
Звичайно ж, не можу не згадати й імена журналістів, чиї душі відлетіли у вирій раніше по своїй чи не по своїй волі: Вадима Бойка, Наталії Кондратюк, Тараса Процюка, Сашка Кривенка, Владислава Жмуркова, Віталія Максютенка, Мар’яни Чорної, Віталія Коцюка, Бориса Гривачевського, Сергія Воропаєва, Андрія Тарнаруцького, Віктора Савченка, Віктора Бойка, мого батька і заслуженого журналіста України Василя Романовича Кохана… Їх багато, але вічна пам’ять кожному і кожній із них!
Та життя триває. Проте війна кожного з нас змінила вщент. І зараз на інформаційному фронті журналісти в умовах агресії рашистів проти України продовжують мужньо працювати та наближати нашу Перемогу. Дякую за це колегам і пишаюся ними! Шкода, що в цьому році не змогли зібратися широким колом з нагоди нашого Дня. Так, повномасштабна війна роз’єднала багатьох із нас фізично, але вірю, що вона і об’єднала морально.
Дорогі колеги i колежанки, однокурсники та однокурсниці, ветерани журналістики, всі представники та представниці медіа спільноти, щиро вітаю кожного і кожну з вас із нашим професійним святом! Хай нас наповнюють почуття любові до нашої професії та гордості за неї, задоволення від роботи, сумління, натхнення та працездатність! Бережіть себе та близьких! Міцного вам здоров’я і сил, мирного неба і твердості духу!
Я дуже люблю свою роботу, що зводить мене з неймовірними людьми, подарувала безцінний досвід і справжніх друзів на Сумщині та в інших куточках України – на Буковині, Рівненщині, Чернігівщині, Одещині, Харківщині, Київщині, Житомирщині, Полтавщині, в Києві і всюди-всюди, в тому числі і в зарубіжжі. Пишаюся, що знайомий і працював разом з багатьма метрами вітчизняної журналістики!
Вітання всім, хто побував зі мною як журналіст на заходах у Сумському прес-клубі, на тренінгах, у закордонних поїздках, прес-турах та виїзних брифінгах! «Справа не в дорозі, яку ми вибираємо; те, що всередині нас, змушує нас вибирати дорогу»!
Шануймося, бо ми того варті! І щиро дякую всім, хто привітав мене в День журналіста! А хто не привітав у цьому році – будете винні…
Віталій Кохан
