Культура

Про книжкову Покровську толоку

Відразу написати про цю подію не склалося. Певно, занадто багато емоцій, яким потрібно було «влягтися» і багато протиріч у душі через пекельну працю письменника, результатом якої є книга чи маленька книжечка. І через оте, роками провокативне: «В Україні немає української літератури», «Українська книга нікому не потрібна» і т. д.

А тут ще й вірус, ніби Дамоклів меч завис над світом, Україною, кожним із нас: торкнись не там, дихни на повні груди й матимеш… У кращому випадку борги за лікування. А тут і рідні відмовляють – куди ти зі своїм здоров’ям?

Куди?
Туди, де нарешті свято книги, де багато зустрічей із духовно рідними, багато душевного тепла – на Покровську книжну толоку. Але спочатку до улюбленої бібліотеки ім. М. Коцюбинського (директор Людмила Зіневич). Бібліотека нагадує військовий штаб, де все скоординовано, чітко, за планом. Де працівники згутовані, але в кожного своя окрема відповідальність. Тут місце зустрічі письменників, а їх з кожним роком більше й більше приїжджає з різних куточків України до Чернігова.

Правда, чомусь мало було, власне, письменників-чернігівців. Зате прийшло чимало самих чернігівців, шанувальників книги – української. Бо це й було свято саме української книги, українського читача, українського слова.

Від різноманіття дитячої літератури «розбігалися» очі. Хотілося купити ледь не кожну. І купувала, купували. А коло «Книгарні на колесах» найбільше юних читачів: старших і молодших. Саме тут видно, як багато зроблено вітчизняними видавцями, літераторами й художниками, аби українська дитяча книга відбулася по-справжньому вишукано і талановито. Оце і є найцінніший вклад у майбутнє країни.

Кілька годин «підпрацьовувала» (роздавала автографи) біля книжкової ятки Харківського видавництва «Клуб сімейного дозвілля», де серед інших, продавалися і мої книги. Неподалік стояла чималенька ятка чернігівського Будинку книги. Література продавалася, автографи роздавалися.

Була приємно здивована, коли підходили чернігівці (і не лише) й запитували твори того чи іншого українського письменника. А ще виступи гостей: відомих і маловідомих – кілька годин поспіль зі сцени звучало талановите українське слово, українська пісня (фольклорний колектив «Панянки», с. Слабин Чернігівського району).

У кожного багатолюдного заходу є дві сторони: одна зовнішня і та, про яку не думаєш – його організація. І чим краще воно організовано, тим більше праці вкладено конкретними людьми й установами. А цьогоріч – і поготів, адже книжкова толока весь час балансувала на межі: «бути чи не бути». Тому й адресую найтепліші слова вдячності управлінню культури та туризму Чернігівської міської ради, Чернігівській міській централізованій бібліотечній ситемі за добре продуману організацію та координацію свята.

Спасибі усім-усім, завдяки кому перемогло «бути». На толоці почувалася святково-книжково. І не лише я. Бо, коли хтось бере до рук твою книгу: «О! Я давно хочу купити», гіркота зневіри відступає і ніби меншає жалю на непросту письменницьку долю.

Так – вірус. Вірус, що вбиває і який важко здолати. Але один вірус ми вже долаємо. Принаймні – в Чернігові. Вірус чужої ідеології. Вірус руйнування національної цілісності, національної гідності. Вірус меншовартості, мовної кульгавості через недорікуватих політиків і малограмотних поводирів. Бо споконвіку на сторожі кожного народу, як стояло так і стоїть, і вовіки стоятиме його рідне Слово.

Валентина Мастєрова
світлини Віктора КОШМАЛА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.