Якщо взяти стиглу ранету і потрясти нею біля вуха – то можна почути, як тарахкають всередині зернята, закриті у насіннєвій коробці. Це осінь каже: «Привіт».
Кожне із зернят цілком спроможне стати високим деревом за сприятливих обставин і від усвідомлення факту, що можна взяти яблуко і потрясти біля вуха невеличким яблуневим садом — стає трохи бентежно.
Із чогось дрібного завжди може вирости щось велике, якщо його підживлювати і перенести у сприятливі ґрунти. І це справедливо не лише до позитивних проростів, а й до негативних також. З маленького зернятка може вирости яблуня. А з маленької фігні – величезна халепа.
Може, іноді варто більше зважати на дрібне і,здавалося б, дріб’язкове у нашому житті і не пускати його на саморіст? Не давати йому сприятливих обставин? Не переносити у «поживні» ґрунти?
Володимир Гевко
