Київ, метро «Арсенальна».
На ескалаторі чую ззаду розмову:
— Іра нє малілась і забалєла…
Повертаюся. Стоять він і вона. Без масок, но вона в платочку. Перелякано дивляться на мене.
— А Вася молився московському богу, — кажу, — но його все одно побили.
— Кагда? — питає раптом він.
— Сьогодні, рано-вранці, у Лас-Вегасі…
Перехрестив їх широко і відвернувся.
Думав на спину мені плюнуть. Но ні.
Затихли, як миші. І далі їхали мовчки…
Руслан Горовий
P.S.
Українська громада тішилася перемогами спортсменів, які виступали під українським прапором, але пропагували рускій мір. З поразкою Ломаченка українська громада стала на крок свідомішою. Бо спортсмен аж ніяк не є інтелектуалом, така його планида; а коли він ще просто світоглядна руская матрьошка, то ніколи не стоятиме до кінцє за прапор, политий не його кров’ю. Він кичиться індивідуальною перемогою і вимахує прапором, за який платять, а не який його болить.
Євген Баран
