«17 січня ц.р. члени Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка на засіданні за результатами таємного голосування відібрали твори, які братимуть участь у третьому турі конкурсу»…
У номінації «Література»:
1. Гримич М. Роман «Клавка»
2. Кіяновська М. Книга поезій «Бабин Яр. Голосами»
3. Прохасько Т. Збірка есеїв «Так, але…»
***
Казав собі, що не буду нічого коментувати про Шевченківську премію. Таки не буду. Але ще раз нагадаю слова Василя Голобородька, сказані ним наприкінці 2019 і опубліковані на його сторінці у Фейсбук:
«Усім зрозуміло, що […] Національна премія ім. Тараса Шевченкка вичерпала свій Ґлорифікаційний ресурс. […] …»
(26 грудня 2019 р. о 22:05)
Попри весь радикалізм і дискусійність, — се єдина думка, з якою нині погоджуюся в питанні Шевченківської премії. Так, є три незлі автори: Марина Гримич, Маріанна Кіяновська і Тарас Прохасько. Але нема творів, гідних Шевченківської премії.
У цьому контексті і Гуменюк, і Стефурак, і Короненко виглядали перспективніше. Принаймні, цікавіше.
І ще.
Складається враження, що термін прийняття творів новим складом Зеленкому був продовжений для Прохаська… Сумно.
Євген Баран
P.S.
Отримати зараз, у сих політичних шмокоумовах, Шевченківську премію за «Бабин яр» — то саме, що при совдепії за «Вічні кортеліси». Хіба ні?
Роман Кухарук
P.S.
Ще раз про кандидатури ЗЕЛЕНКОМУ.
Хай кажуть чи не кажуть, що я чи то заздрю, чи ще якась холєра. Просто, як казав один кіношний митник: за державу образливо.
Те, що все відбулося так, а не інакше, тут навіть ніхто не сумнівався. Але йдеться ж не про согірших творців літпроцесу. Колись я виступив нібито проти Сороки. Та не проти Петра виступав, а проти того, що Петрові, яко талановитому літератору, не треба було заляпуватися в контекст шевченківських перегонів. І тільки. І сьогодні бачимо, що простір слова Петра Сороки лишається чистим, сливе ідеальним. І як такий, – він буде в контексті справжнього пошуку вічности.
Звичайно, що з трьох озвучених (Гримич, Кіяновська, Прохасько), – ніхто не відмовиться від преміювання. Але кожний із них нині є персонажем із “Гамлета” — гробарями ідеї. І відголос цієї невдячної ролі може тягнутися шлейфом усе їхнє творче життя. Вибір їхній.
Євген Баран
