Поет Ігор Мисяк тріюмфально звідомив мене телефоном, що якась тернопільська літературна мокра волохнатка має за честь бути в одному просторі з талановитим Романом Скибою, борцем проти Майдану і заборони тютюнопаління.
Заодно та волохнатка написала, що я… графоман.
Не вона перша.
Першим був Іванко Андрусєк. Він обізвав мій геніяльний «Вінок цибулі. Осінь як сонет…» — графоманією.
Бог з ними.
У графоманії нема нич поганого та нетефорного. Ґрафо — писати, манос — люблю. Я направду люблю писати та читати. Се моє покликання від Господа мого Ісуса Христа, в чиє воскресіння вірю.
Подібним андрусєкам та мокрим біляскибним волохнаткам мовив чітко своїм коротким віршем «Голос графомана»: мабуть, найтяжче на сему світі мати крила та бути мухою.
Не будьте мухами, пані та панове!
Роман Кухарук
