Оце от зайшов знічев’я на ютуб та й послухав пісні кількох сучасних виконавців, про яких раніше не чув. Ну, я не вважаю себе гуру в музиці, навіть і близько, у мене то й слух… ммм… нестабільний – казав дід “чо ти ревеш, як бугай” здебільшого, хвалив рідко… Але ж у текстах я таки, ну, хоч більш-менш петраю.
Так от тексти жахливі, безнадійні – майже всуціль. Я не можу дослухати пісню, бо мене від кальок із російської, неправильних наголосів, коротких форм дієслів, приблизних (або відсутніх) рим, перетяганих по всіх ліжках (закреслено) сторінках образів і дуже банального змісту без жодної свіжої думки та метафори опосідає туга.
Ну чого, з якого дива більшість співаків вважають, що вони майстри от просто в усьому – і тексти пишуть, і музику, і співають самі. Ні, я насправді не знаю – може, так і має бути. Може, не тільки в нашій музиці з’явилася тенденція до того, що кожен сам собі швець, жнець і на дуді грець. І я бачу, що багатьом подобається і багатьох зворушує. Але для мене якщо слова тупі, то пісні, вважай, немає.
От є дуже цікавий виконавець Shumei. Ну така подача емоції, такий драматизм, харизма. Але слухати там можна без крові з вух, ну, дві чи три пісні. Решта – це просто завіса. А шкода ж як…
Не знаю, чому так. Чому раніше співака не ламало від того, що він транслює, інтерпретує чужий текст, а зараз от треба тільки свій? Це щоб самовиразитись уже повністю, зблиснувши всіма гранями? Чи самоствердитись? – а подивіться-но, я й таке вмію, а ще я танцюю й пишу натюрморти.
І саме з цієї причини я так зацікавився ШІ. Мені приємно (і дуже цікаво) слухати як пісню насправді якісний текст, а не “ввечері пішла – вранці ти прийшла – мОя люба – твОї губи” чи то “Ой, мамо, на свята я не була свята”. І я цілком свідомий того, що виконання ШІ, звісно, поступається живим виконавцям. Але що ж зробиш, якщо живі виконавці воліють виконувати якийсь треш?
Сергій Осока
