У вінок пам’яті Михайла Слабошпицького… Непросто казати слово про людину, яка за своє життя написала (стільки!) про інших. Михайло Федотович Слабошпицький був не лишень «ходячою літературною енциклопедією», а й прекрасним оповідачем, справжнім письменником. Він один із небагатьох втримував на своїх плечах отой жанр, який практично зник із нашої літератури, – критику.
Багато хто волів отримати слово від Слабошпицького про свою творчість. Бо те Слово вже саме по собі було знаком якості! Не можна сказати, що Михайло Федотович розсипався передмовами та статтями навсебіч. Був перебірливий. Тому чимало в Михайла Федотовича «ображених»… Не за критику, а за його мовчання.
У літературній творчості Слабошпицький, здається, жив не в одному, а одразу в кількох поколіннях, однаково розуміючись на характерах та особливостях різних епох, доль, традицій, вподобань. Читач мав змогу разом із ним «подорожувати» у світи Михайла Коцюбинського, Марії Башкирцевої, Тодося Осьмачки, Василя Земляка, Романа Іваничука, Петра Яцика та багатьох наших сучасників.
Йому була притаманна риса характеру, якої розхристані творчі люди зазвичай позбавлені, – діловитість. Вживатися творчості та діловитості в одній людині, ой, як непросто! Проте коли це вдається (як у М. Слабошпицького), тоді цінність такої української людини зростає в рази, а її патріотизм набуває результативних ознак: Всесвітня українська координаційна рада, Ліга українських меценатів, конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, видавництво «Ярославів вал», Національна спілка письменників України, газети «Літературна Україна», «Вісті з України» – організації та проєкти, до яких у різні роки долучався Михайло Слабошпицький…
Як Україні нині не вистачає саме ось таких дієвих патріотів!
Слабошпицький-автор проявився передовсім, як психолог – зокрема, в жанрі біографічних повістей, романів, есеїв, де тонко й глибинно простежуються людські характери. Його чіпка пам’ять зберігала все, до потаємної посмішки, найтонших зморшок на обличчі. Маючи вроджене відчуття міри, вміння бачити і сказати головне, а ще припорошуючи казане природнім гумором… Літературні портрети від Михайла Слабошпицького привабливі, сучасні, читабельні. Його книжкові «дзеркала», які він то «протирав», то «бачив у них тіні», то «занурювався в їхню пам’ять», стали бестселерами.
Був іше один Слабошпицький – читач: терплячий, уважний і, головне – вірний, нетерпимий до фальші, панібратства, улесливості. Саме відсутність цих рис у його характері вивищувала цього письменника на небосхилі – як могутнє крислате дерево, яке тримає піднебесся.
Микола Гриценко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
