Дістали вже з тим Протасевичем. Так, він у відверто неприємній ситуації і йому не позаздриш, але до нього прикута увага всього демократичного світу та демократичних інститутів. Його навіть побити нормально не можуть, бо треба показувати світові і використовувати як аргумент.
«15 червня 1941 року народився Іван Миколайчук — український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії. Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. В УРСР носив тавро «неблагонадійного» — йдеться у Вікіпедії. На Буковині, зокрема, у Чернівцях та рідному селі Миколайчука – Чортория відбудуться вшанування знаменитого актора. Буде і презентація нової книжки — роману Мирослава Лазарука «Чорторийські марева-видіння» (Чернівці, ТОВ Друк Арт, 2019р.).
На столичній вулиці Гончара, 52, в господі видавництва «Український письменник», його директор, поет і шевченківський лауреат Юрій Буряк подарував мені роман Івана Білика «Яр», що побачив тут небо 2011 року, за рік до смерті автора. Вийшовши з приміщення, присів навпроти, у сквері, коло пам’ятника Чкалову, кинув поглядом на 13-й поверх письменницького будинку, де в 37-му помешканні пробув з добрий десяток років – там уперше побачив, познайомився і сів за одного стола з метром і живим класиком української літератури Іваном Біликом.
У вінок пам’яті Михайла Слабошпицького… Непросто казати слово про людину, яка за своє життя написала (стільки!) про інших. Михайло Федотович Слабошпицький був не лишень «ходячою літературною енциклопедією», а й прекрасним оповідачем, справжнім письменником. Він один із небагатьох втримував на своїх плечах отой жанр, який практично зник із нашої літератури, – критику.
Із Миколою Жулинським зустрічаємося перманентно на літературно-наукових імпрезах. На симпозіумі, присвяченому ювілею Лесі Українки, Микола Григорович був у своїй стихії: любов до Лесі, любов до малої батьківщини, коло добрих знайомих і майже друзів.
