Сьогодні народився Павло Дворський (68 років)… Буковинська земля дала Україні не одне знане у всьому світі ім’я. До цієї когорти належить і уродженець Кельменеччини. Уперше заявив про себе, працюючи в складі вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» разом з Назарієм Яремчуком та Левком Дутківським. Саме тоді його незабутні «Стожари» облетіли всю Україну і стали улюбленим народним шлягером.
Велику роль у творчому становленні артиста відіграли зустріч і знайомство з Володимиром Івасюком. Він мріяв стати оперним співаком, але задушевні мелодії славетного композитора заполонили його душу. Сьогодні його пісні знають і люблять. Учасник легендарної «Смерічки», творчий побратим Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Ігоря Білозора. Павло Ананійович і нині плідно гастролює, пише нові пісні, а його сини втілили батьківську мрію і стали вокалістами академічного співу.
У кожного композитора є пісня, яка стає його своєрідною візитною карткою. Для Василя Михайлюка — це «Черемшина», для Степана Сабадаша – «Марічка», для Левка Дутківського – «Незрівнянний світ краси», для Володимира Івасюка – «Червона рута». Має свою таку пісню і Павло Дворський — це, безсумнівно, «Смерекова хата».
У виконанні Назарія Яремчука «Смерекова хата», «Стожари» принесли йому, як композитору, популярність ще у далекому 1985 році, а Дворський, солістом «Смерічки», співав свої пісні сам.
Чернівці — столиця пісні, але Київ — столиця шоу-бізнесу…
Завжди, розмовляючи з Павлом Ананійовичем, говоримо про сокровенне: його життя за лаштунками сцени — родину, дім і смаки не тільки в творчості.
— Донедавна Павло Дворський був єдиним із буковинських естрадних зірок, хто, незважаючи на популярність, не полишав Чернівці. А нині ви вже киянин?
— Переїзд був дуже болісним у моральному плані. Адже 32 роки мого життя пов’язані з Чернівцями: тут я зустрів свою дружину, тут народилися мої сини, тут я співав у «Смерічці» разом із Назарієм Яремчуком. Чернівці – столиця пісні, але Київ – столиця шоу-бізнесу… Я не один рік міркував над тим, їхати туди чи ні. А відтак, вирішили поєднати навчання синів і мою творчу роботу. Живу в районі, який мені нагадує Чернівці – Теремки-2. Там є поблизу троє озер, гарний дубовий парк. Також є хороший зв’язок із центром. Студія звукозапису, у якій працюю, знаходиться неподалік від станції метро «Політехнічний інститут».
– І де вам комфортніше жити?
– Звісно, у Чернівцях краще жити. Я міг пішки обійти увесь центр міста, у Києві для цього треба авто. Грати в теніс ходив до спортивної школи на вулиці Лесі Українки – зовсім близенько від дому, а в Києві на заняття треба далеченько їхати. На Буковині живуть мої родичі, друзі, знайомі. Але у Києві значно більше роботи, можливостей, хоч і життя дорожче. Щодня телефонують і запрошують на фестивалі, конкурси, концерти. І це чудово! Адже, якщо творча людина незапотребована, у неї починається депресія.
— Що для вас є ваш дім і з чого він починається?
— Мій дім починається з найсвятішого, що є для кожної людини, — батьківської хати, що в мальовничому буковинському селі Ленківці, що на Кельменеччині, з моєї родини: братів, сестер, племінників і моїх синочків. І незважаючи на те, що здебільшого перебуваю далеко від моїх рідних, я завжди відчуваю їхню присутність. Для мене мій дім – це те коріння, що живить мою творчість, дає сили втриматися на цій землі і залишатися людиною, а головне — творити духовний і щедрий храм на нашій українській землі.
Тому свою квартиру у Чернівцях не збираюся продавати. Бо це наша колиска: тут було написано багато моїх пісень, виростали мої сини, приходили в гості гарні люди… Можливо, саме у ній житиму на старість.
«Найбільше я люблю сільську роботу…»
— А яким є в цьому домі Павло Дворський?
— Як кожен український батько – господар у своєму домі. Але відразу мушу зізнатися, що я не такий великий майстер «на всі руки», щоб, наприклад, зробити вдома якийсь серйозний ремонт чи полагодити, скажімо, електрику чи якісь прилади. І все ж, коли зрідка випадають щасливі дні побути вдома з родиною, то залюбки ходжу на базар і в магазини. Допомагаю дружині у прибиранні оселі. Що стосується кулінарії, то можу приготувати самостійно різні салати, підготувати все для борщу. А коли, часом, дружини вдома нема, то без проблем роблю яєчню, варю макарони. З голоду, як кажуть, не помремо. Але найбільше я люблю сільську роботу, до якої нас змалечку привчили батьки. Бо в селі треба вміти все: орудувати косою і лопатою, граблями і вилами. Хто виріс в селі, має знати: як просушити сіно, перевернути його, а потім поскладати в копиці чи на горищі. Я думаю, хто не відчув у житті насолоди від цієї сільської роботи, такого своєрідного спілкування з природою, той дещо обділений. А, взагалі, вдома я відчуваю себе як пташка у рідному гнізді, яке потребує твоєї постійної уваги і турботи. І я намагаюся вберегти своє родинне гніздо, бо саме його тепло завжди зігріває мене в гастрольній подорожі, завдяки йому виходжу на сцену з добрими, гарними почуттями до людей, які мене розуміють. І це мене тримає на цьому світі.
«Артист має співати багатьма мовами, але плекати і прославляти рідну»
– Сьогодні українські виконавці заради популярності часом співають російською мовою?
– Я не проти співати російською мовою, якщо, скажімо, приїхав з концертом до Росії. Але російського альбому в мене не буде. Вважаю, що артист повинен співати багатьма мовами, але насамперед прославляти рідну.
— Про що мрієте?
— Мрію, щоб приїжджали до нас в Україну з інших країн – Канади, Америки, Австралії, Італії – і чарувалися талантами наших дітей, мудрістю наших ветеранів, красою нашої молоді. Щоб не було такого, що Україна пасе задніх в економіці, культури, соціальному забезпеченні… Хотілося б, щоб наша країна була на європейському рівні. Адже, навіть, якщо людина має гідну зарплату і достойне життя, вона у нас все одно не почувається цілком щасливою, бо поряд існує бідність.
— І наостанок?..
— Користуючись тим, що ми ведемо таку дружню, відверту розмову, хочу побажати кожному українцеві щастя, злагоди, здійснення мрій. І нехай та пісня, що звучить у наших світлицях, у наших родинах, гуртує, надихає на добрі справи, вселяє віру у краще майбутнє нашої держави. Бо майбутнє нашої України залежить від того, як ми єднаємось, як розуміємо і підтримуємо один одного, співпереживаємо. Тому, гуртуймося, єднаймося і тримаймося купи. Як писав наш земляк Микола Бакай:
Будуймо храм, духовний храм.
Щоб жили діти і онуки.
Будуймо храм, щоб разом нам
Дійти до злагоди і злуки.
Будуймо храм, високий храм
Під мирним небом України
Будуймо храм, щоб жити нам
В одній, згуртованій родині.
Марія Вишневська
