6 січня – день народження Василя Стуса (1938-1985 рр). Сподіваюся, що більшість освічених українців знають його біографію, особливо про протести у 60-их, виключення з аспірантури, два тюремні терміни і смерть на зорі розпаду СРСР за загадкових обставин…
Василь Стус своє життя перетворив на чин. Може, іноді і мав хвилини слабкості, але йшов до кінця. Він не знав, що стане одним із підмурівків української свободи, яка буде прикладом для слабких і сильніших українців. Він не хотів помирати у тюрмах. Він хотів жити, писати вірші і перекладати своїх улюблених світових поетів.
Але честь для нього була дорожча від усіх переваг безчестя. У нинішню добу пандемій і антилицарства, самотності у багатолюдній соціальній мережі і майже повсюдного грошокульту, розпаду української культури на фрагменти, які між собою майже не перетинаються і світоглядної шизофренії російського агресора, безчестя, яке сильніше від честі, здавалося би, про Стуса пам’ятають далеко не всі. Але його дивовижне життя таки хвилює навіть тих, які застрягли поміж згадками і снами про честь і безчестя, що в’їлося у серце…
Василь Стус непокоїть, хвилює, будить для нічних покаянь. Відкинутий Будівничим камінь стане наріжним.
Степан Процюк
