— Мам, ти на каналі «Україні» дивишся «Сагу»?
— Нє.
— Чому?
— Не можу. Подивилася першу серію. Давлєніє підскочило. Серце закололо. Чуть інфаркт не получила…
— От бачиш, це в тебе від кіно ледь інфаркт не стався, а наш народ це все пережив. Ти уявляєш, яка це травма? Тепер ти розумієш, чому я кажу, що в нас травмована нація? І що нам потрібна психологічна реабілітація у вигляді особливої гуманітарної політики. Щоб піднімала дух і самооцінку, щоб відновлювала коріння…
— Та я розумію, доця, а чи люди розуміють? Вийди, оно, на вулицю в нашому селищі, запитай, чого ти добиваєсся… Он, позавчора, дзвонять мені однокласниці з Черкас. Вмикай, кажуть, «ЗіК», там про твою дочку розказують, що вона чокнута. Питаю: чому ж вона чокнута? Тому, що хоче в Україні відновлення українського? Кажуть: ой, не знаємо. Це все політіка. Ми в політікі не розбираємся…
Отак нам українцям, в Україні ведеться…
Тому, народе, вмикайте «Сагу».
Сьогодні увечері заключні серії по телебаченню. Усі серії доступні в Інтернеті. Допомагає розвиднюватися в голові.
Лариса Ніцой
