Культура

Вишиванка! Душа чи флешмоб?

Від вишиванки — якщо одягати раз на рік – навіває чимось червонокнижним. Таким, що безповоротно зникає або вже зникло, і ми видобуваємо його як затерте і старе свідоцтво про народження. Як документ, що засвідчує особу…

Як під час перевірки документів, яка завжди принизлива.

Масово вдягати вишиванку на День вишиванки це щось на кшталт, як говорити українською мовою на День мови. Щось схоже до флешмобу, але національна ідентичність – це ніфіга не флешмоб.

Але вишиванки цілком живі і добре себе почувають, приміром, на весіллях і випускних вечорах. Чи на Великдень у церкві. Це достойний елемент живої української культури. А не свічечка на підвіконні раз на рік.

І це нереально круто!

Фоткатись з паскою раз в рік – це норм, бо вона актуальна тільки на Великдень, а в інші дні безглузда. Але вишиванка раз в рік – це щось на кшталт прапорців на передвиборчому мітингу. Всі ними розмахують, атмосфера натхненна, кандидат тішиться, бо думає, шо всі за нього хоч сторч головою… Але ж прапорці потім у смітник викидають.

Оце все, коли один раз і в один день – нагадує празднік Пєрвоє мая. Тільки замість транспарантів та червоних кульок – яскраві сорочки…

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.