Один редактор однієї поважної, але давно покійної газети, отримучи з рук вдячного автора чергову книжку, театрально зітхав й озивався фразою: «Ну вот. Оп’ять бєссоная ночь…»
Розриваючи ниньки ще на пошті пакета, я не зітхав, а геть навіть навпаки — щиро радів. По-перше, спати у такі ночі, коли пуща феєрує солов’ями, — це воістину проспати Царство Небесне. А по-друге, хіба не на ніч казки квітнуть?
А Трилісові казки — то й поготів.
Їх якраз під солов’я читати — як теплого маслечка на душу полляти. За порівняння не шпиняйте — позичив у Квітки-Основ’яненка.
Отак помолившись на зорю вечорову, сяду на лавчині під бузком і чамрітиму од пущанських солоспівів, безового пахілля і Василевого Слова.
Коктейль, скажу Вам, — дай Боже всякому!
Валерій Ясиновський
