Читаю про дружбу Миколи Бажана з Юрієм Яновським. Так, це була юнацька дружба. Так, вони два написали багато творів, що непридатні для канону нової української літератури. Але перед лицем страху, бажання вислужитися, інстинкту самозбереження, вже не кажучи про темне роздратування талантом товариша, гине всіляка дружба, всіляке приятелювання і навіть елементарна порядність.
Микола Бажан на спілчанському пленумі у 1947 році розгромив роман Юрія Яновського «Жива вода» і їхню дружбу.
У спогадах старий Бажан пізніше писатиме про те, що вони частково помирилися на початку 50-их. А потім Яновський помер. Як помер двома роками пізніше Олександр Довженко (найкращі друзі у молодості – Довженко і Бажан – стали лютими ворогами, непримиренними ненависниками).
Микола Бажан потім сам ніс тягар провини (хоча то були взаємопровини) і не раз їздив на Байкове кладовище самотньо плакати біля могили Юрія Яновського.
Говорити про дружбу, сваритися і миритися можна лише живим.
Степан Процюк
