Віталію Шевченку було б нині 70… Він народився журналістом. Бо ще зі шкільного свого дитинства робив “газети” і вивішував їх на вулиці своєї Ічні. І став журналістом високопрофесійним – навіть у радянський час підготовлені ним художні видання є високопрофесійними. А ще прорвав кагебістські заборони, розповідаючи про жахіття радянсько-афганської війни, у якій гинули і українці.
А вже, старіючи, відбувши політично-кар’єрні вершини, видав гору високоякісної краєзнавчої літератури, в чому допомогла і донька Богдана.
Що ж до вершин, то Віталій Шевченко брав активну участь у створенні Народного Руху — голова Фастівської районної, а тоді Київської обласної організацій НРУ, редактор газети “Час/Тайм”, головним редактором якої був В’ячеслав Чорновіл, член Центрального проводу Руху. Зрештою — народний депутат II, III, IV скликань, де став автором законів про роздержавлення ЗМІ, створення Суспільного мовлення. А очоливши Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, зробив неймовірне для того часу – виключив із сітки мовлення ряд російських каналів і збільшив частку українського мовлення.
Він помер у 64. Не знаю причини, але востаннє, коли я його бачив — він продавав свої книги на якомусь зібранні… Це був погаслий чоловік. Що дуже шкода, бо був він яскравим і цікавим, який йшов завжди проти комуністичної, кагебістської системи, який став одним із творців вільного слова в Україні і, власне, співтворцем незалежної України.
Пам’ятаємо!
Василь Чепурний
