Головна героїня роману «Забута мелодія» Оксани Сайко (видавництво Старого Лева) — молода скрипалька, на ім’я Рома. Вона тільки-но закінчила музичне училище і мала плани вступати на навчання до консерваторії. Але через стосунки із батьком, який після смерті матері був для неї усім світом, покидає рідний дім і їде до провінційного містечка працювати вчителькою музичної школи. Дівчина винаймає невеличкий будинок на околиці — дуже старий, обставлений антикварними меблями, де вже давно ніхто не мешкав. Вночі зі стриху долинають дивні звуки…
Одного дня, обстеживши захаращене горище, Рома знаходить там старовинну запилюжену скрипку, а поряд ноти, листи і старі світлини далеких міжвоєнних літ. Дівчина розуміє, що за цими знахідками криється якась таємниця. І крок за кроком розплутує клубок дивовижних загадок…
Якщо комусь здалося, що «Забута мелодія» — гостросюжетний детектив, то ви помиляєтесь. Насамперед це 
роман про людські долі, про психологію стосунків та про музику. Він спонукає до розважливих, глибоких роздумів. Сподіваюсь, не розкрию всіх таємниць роману, якщо спробую трохи ними поділитися.
Ні для кого не є секретом, що наша українська історія — це безперервний ланцюг трагедій, потрясінь та випробувань. Особливо все гостро сконцентрувалося у ХХ-му столітті. Більшовицька влада зруйнувала мільйони людських доль. Когось знищила фізично, а когось зламала морально. І прикладів цьому безмежна кількість. Один з таких епізодів і ліг в основу роману «Забута мелодія». Комуністична машина безжально проїхалася по життю надзвичайно талановитого музиканта. Мало, що знищила його фізично, вона ще й знищила всі плоди його праці. Але те, що здавалося назавжди втраченим, через десятиліття випливає на поверхню, щоб справедливість таки взяла гору і добре ім’я людини було реабілітоване. І це є дуже важливим меседжем. Особливо зараз, коли нам важить на тому, щоб жодне ім’я загиблого на сьогоднішній війні не було забутим, а кожен винний у злочинах був покараний. Навіть через десятиліття.
Другою важливою темою для роздумів, навіяних романом, є тема людських стосунків. В першу чергу родинних. Дуже часто батьки не розуміють своїх дітей, а дорослі діти потім не сприймають життєвих рішень батьків. Інколи дрібна образа, непорозуміння створює прірву між рідними людьми, яку потім дуже важко подолати. Думаю, ця тема буде для багатьох читачів небайдужою.
Та не тільки про родинні стосунки йдеться. Тема кохання, стосунків між чоловіком та жінкою, безперечно, є дуже важливою в романі. Стосунки іноді жертовні, іноді руйнівні, які спонукають до роздумів та аналізу. У романі авторка змалювала цілий ряд цікавих особистостей. Всі вони дуже різні, живі, харизматичні і неординарні. Мені подобається, що персонажі не є ні цілком позитивними, ні абсолютно негативними. Вони — живі люди, і наділені, як гарними, так і не надто привабливими рисами. Це додає твору щирості і викликає довіру.
Завдяки роману мала можливість пригадати і своє музичне дитинство. Я згадала мої щоденні вправляння на скрипці, чудову вчительку, хвилювання на академконцертах та виступи з ансамблем скрипалів на різноманітних великих і малих сценах. Все це вимагало зусиль та забирало багато вільного часу. Не раз хотілося кинути скрипку і займатися чимось легшим, безтурботнішим. І хоч в житті я вибрала іншу дорогу, аніж музика, та ніколи не жалкувала, що в моєму дитинстві був такий досвід. Він навчив мене організованості, зосередженості та відчуттю гармонії.
Роман написаний так, що читаючи, ніби слухаєш музику. Слова ллються красивим потоком, створюючи ілюзію медитації. Навіть досить важке історичне тло тут сприймається не болісно, а, радше, по-філософськи. Тож якщо маєте потребу до не надто важкого, але глибокого читання, та ще й з елементами пригод і розслідувань, то роман Оксани Сайко саме для вас. Читаючи, поринете у світ звуків та барв, а, можливо, відкриєте в собі щось давно втрачене.
Галина Новосад
