Сьогодні восьме березня – і жодних восьмих март,
нам вже досить червоного для цих контурних карт;
я не Клара Цеткін і не Роза Люксембург
і знаю, на чиїх кістках виріс Петербург.
Мене треба любити й поважати щодня,
одноразо́ве свято – радянська маячня,
бачу ті тюльпани – й одразу флешбек:
«Женщина – она ведь тоже человек!»
Я не потребую їх дозволу на квіти,
як і всього того, що придумали совіти:
мір, труд, май, гвоздики в поліетилені,
красная площадь, засушений ленін,
«Нет войне!» – крейдою на бруці,
голубой огоньок, кобзон у перуці…
Досить!
В архів, у вогонь, у сміття!
У трупарні не може бути життя,
якщо ми хочемо змінити історію,
радянську символіку – до крематорію!
Віднині, відзавтра, навіки. Воно того варт:
просто восьмий день березня.
Жодних восьмих март.
Наталія Ковалик
