«Дмитро Коцюбайло («Да Вінчі») не раз показував, що він здатний захищати свою країну, навіть коли сама країна не до кінця здатна чи хоче це робити. Познайомились ми з ним на шахті «Бутовка» 7 червня 2015 року. (На фото Дмитро з того дня, хай буде таким молодим, тоді йому було 19).
Сьогодні восьме березня – і жодних восьмих март,
нам вже досить червоного для цих контурних карт;
я не Клара Цеткін і не Роза Люксембург
і знаю, на чиїх кістках виріс Петербург.
Мене треба любити й поважати щодня,
одноразо́ве свято – радянська маячня,
Російські кулі вбили українця не вперше. І фото, і відео розстрілу беззбройного воїна візуалізує не окремий факт, а щоденні злочини Росії. Знищення людини — знищення окремого Всесвіту (русских це не стосується, там ані всесвіту, ні світу, ні світла — крадений унітаз у темряві лютої злоби). Але вчора також опубліковано інше — результати голосування в Дії, яке дає підстави чинній владі лишити вихідним днем в Україні 8 березня…
Україно!
Свята мати героїв!
Зійди до серця мого,
прилинь бурею вітрів кавказьких,
шумом карпатських ручаїв,
боїв славного завойовника батька Хмеля,
тріумфом і гуком гармат революцій,
радісним гомоном Софійських дзвонів.
Був сьогодні у друга в госпіталі. Інтерв’ю, як таке, я в нього не брав – просто поговорили. Під Бахмутом його поранило, в Опитному. Казав, дощ лупив два дні, а потім мороз вдарив -12. Присів перепочити до стінки окопу, прокинувся від вибуху. Каже: вставати, руки-тіло вперед подаю, коліна, а піксель тріщить, наче сварка. То крига на ньому лопається й сиплеться лускою.
