Культура

Журналістика і журналісти

«Першим кроком на шляху до чесної журналістики є визнання того, що вона не більше, аніж просто журналістика. Здебільшого вона створюється в божевільній суєті, переважно вночі, створюється людьми, які, як не страшно в цьому признатися, не є дуже розумні і не володіють неймовірними здібностями.

Журналістика у своїй суті не може бути конкретною. Вона може бути чесною, а якщо це так, то вона не стане приховувати, ба більше — відкрито визнає свою неминучу неконкретність. Її завдання полягає зовсім не в тому, щоби повідомляти чисту правду про російську артилерію чи канадські фінанси. Її завдання полягає, точніше, повинно полягати в тому, щоби повідомляти чисту правду про настрої і переконання тих, хто її створює.

Головний гріх журналістики полягає не в тому, що передовиця показує історію у викривленому світлі, — показати історію правдиву сливе неможливо; головний гріх журналістики полягає в тому, що в своїх статтях газетяр показує у викривленому світлі самого себе»

(Гілберт Кіт Честертон. За жваве перо. 1902)

Дивився по «Експресо» лекцію Віталія Портникова в Острозькій академії. Розумний і фаховий чоловік. І коли його наприкінці попросили дати пораду майбутнім журналістам, він відповів, вдавшись до споминів, що потрібно всього-на-всього залишатися чесним.

І тут читаю Честертона (1874-1936), цього короля европейського есею, і вичитую його міркування про журналістику.

Завдання журналістики і журналістів ніколи не змінювалися. Инча справа, що журналісти — не журналістика — здебільшого, поводили себе не як порядні газди і газдині, і навіть, моментами, не як професійні повії, а як останнє стерво (тут, без статі) у твоєму селі. Кожний вибирає сам.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.