Український сегмент інтернету «божеволіє»: до нас їде… хакамада. Це не щось японське, а прізвище жінки, яка публічно говорила, що «Киеву надо оставить Крым России, а России нужно жить с Крымом и на этом эту историю закончить».
В 2014 році ця, з дозволу сказати, хакамада радісно вихваляла анексію півострова і волала дифірамби Путіну: «Крым всегда нуждался российской самоидентификации. …Жители полуострова всегда хотели быть в России. Как уже произошло, так произошло, но вы (зверталась вона до Путіна – авт.) — победитель. Вы действительно провели супер операцию без единого выстрела».
І після всього вона тепер їде, ніби то, до Києва.
Якщо офіційний Київ дозволить цій хакамаді ступити на українську землю, це буде ще один плювок від «зелених» теперішніх очільників держави всьому українському суспільству.
Але я не про це.
Ще вісім років тому (є в моїй книзі «В осім барку») я написав був про сю хакамаду. Бачу — знову актуально.
***
Носяться з цією японізованою росіянкою, як у старовину українці з писаною торбою — ах, яка розумна, ах, яка емансипована, от як вона чоловіків… І ліньки подумати над її словами і її долею.
Її батько був комуністом-японцем і за все життя не було у неї з батьком любові та злагоди. Психологи будь-які вам скажуть: закріпляється в дитинстві усе так міцно, що куди тому клею «Момент»! Певно, чоловіконенависність у Хакамади звідти — з дитинства, з нелюбові до батька. А дурні чернігівські чоловіки мало не раділи, коли вона вигнала їх із зали, де проводила зустріч.
Мазохізм якийсь!
Сама вона розказує як заїхала була кудись там на Канари (нам так не жить!), коли в сімейному житті з чоловіком виникли проблеми, і вирішила: розлучатись! Сказано — зроблено. І так три рази.
Тепер же, знову ж таки за її друкованими словами, коли повертається додому, телефонує своєму четвертому чоловікові. А той дивується — для чого, мовляв, дзвониш? А раптом він не сам, а раптом і він завів якусь іншу жінку… Скажіть на милість, що ж хорошого у пані Хакамаді?
Згадується як Ісус Христос говорив самаритянці — мовляв, правду кажеш, бо з четвертим чоловіком живеш, але й той тобі не чоловік. Самаритянка визнала Ісуса за пророка. Тепер же «пророчиці» проповідують зраду, нестримливість, невміння жити у сім’ї.
Не хочеться на цьому акцентувати, але, як знаємо, наші діти — кара за наші гріхи чи нагорода за наші діла. У Хакамади вже велика, безнадійно відстала розумово донька. Нічого не навчило й це…
Співчуваю пані Хакамаді.
Одна вона, як перст. І нема чому в неї вчитися, і нема чого на її життя заздрити. Та і взагалі: «Не завидуй багатому! Багатий немає ні приязні, ні любові — він то все наймає» (Тарас Шевченко).
Василь Чепурний
