Світ грає у футбол. Бо це гра, що об’єднує і надихає. Коли ти в бутсах, у футболці з номером на спині, а партнери по команді женуть тебе вперед «давай, старий, не тупи!» — це означає, що ти перемагаєш, навіть якщо програєш. Футбол любить життя. Бо знаю (і пацани, які беруть мене у свою дворову команду, не дадуть збрехати) іноді 2 по 25 на куцому майданчику чи 2 по 45 перед екраном телевізора – це все найкраще, що сталося з тобою тепер і зараз.
Тому світ грає у футбол. Учора — Італія з Англією, сьогодні Іспанія зі Швейцарією, Чехія з Португалією… Сьогодні грає Україна, Швеція. Сьогодні грають всі – у Лізі Націй, Лізі Європи, Лізі Чемпіонів… Грають сильні і слабкі, грають середняки… Не грає лише росія. Бо не можна одночасно вбивати і грати у футбол.
Коли в однієї команди «на полі» діти і жінки, а в іншої ракети і солдати-гвалтівники – таку «гру» у ХХІ столітті ніхто не буде спокійно дивитись. Такий «футбол» нам не потрібен, у такий «футбол» цивілізований світ не грає. Тому росію не допустили до участі у єврокубках, її вигнали з матчів відбору на чемпіонат світу, її не допустили до жеребкування відбіркового турніру Євро-2024…
З росією ніхто не хоче грати навіть товариські, дружні матчі. Бо яке товариство і дружба може бути з командою країни, руки якої по лікоть в крові мирних громадян сусідньої країни. Історія з футболістами збірної Боснії та Герцеговини, які відмовилися грати товариський матч з командою країни-вбивці, – тому свідчення. Ми поважаємо киргизів, але розуміємо, чому заявлено «товарняк» Киргизія-росія. Власне тепер росія та її кривавий кремлівський тренер в бункері може грати лише з подібними собі диктаторами з Таджикистану, Північної Кореї, Білорусі та Ірану, чиї безпілотники Shahed убивали вчора українців в Одесі.
Але такий «футбол» не пройде. Бо світ нової ери грає за іншими, цивілізованими правилами. Ми обов’язково переможемо не тому, що завжди краще за руских грали у футбол. Ми переможемо, бо граємо за життя, а вони – за смерть.
Володимир Стефанець
