Прости, Господи, за грішний помисел, та якщо для надсилання в Україну підкріплення з боку військ НАТО потрібен прорив фронту – то най би вже він чимпошвидше стався. Якщо це все одно рано чи пізно станеться – то краще рано. Підкріплення з боку військ НАТО – це чи не єдиний раціональний спосіб вийти з препаскудного плину війни.
І на такі сценарії не Шмигаль (бо він ніхто й ніщо в сучасній конфігурації) має обтічно відповідати, а президент із чітким посилом: Україна не спроможна ні теоретично, ні практично надалі вести війну самотужки, своїм людським ресурсом.
Владоможцям вартувало би зняти зі своїх довбешок корону, інкрустовану кров’ю, і радикально змінити самовпевнену, завищену самооцінку. А затим – зовнішню риторику, назавжди прибравши з неї нездорове пацаняче хорохольство «ми все самі, ми кіборги, ми робокопи, ми люди зі сталі».
Підкріплення силами НАТО – це тема, яку не західні країні мають делікатно й профілактично зондувати, а наші бункерні бетмени руба ставити перед Заходом, і вимагати, і просити, і вибивати, і щодня у всі вуха жужжати.
Забулися вони, що за кожним Олімпом видніється Голгофа.
Остап Дроздов
