Сидів у ресторані і спостерігав за людьми… Один чоловік в дорогому костюмі їв хліб з маслом. Доки не впустив… Хліб з маслом мав би впасти додолу, але чоловік вправно звів коліна докупи, і піймав його штаньми… «Й-б твою мать», — нагадав чоловік сам собі…
Нащо він так зробив?
Навіщо він рятував бутерброд за «три копійки» штаньми за триста доларів?
Бо нашим інстинктам п’ятдесят тисяч років…
За інстинктами, ми досі бродимо в саванні південно-східної Африки… Їжа, масло, жир, калорії — то вища цінність, яку треба берегти як зіницю ока… Наїстися, отримати енергію й силу, втекти від небезпеки, вполювати здобич, вижити, дати продовження роду…
Штаням, як предмету культури, всього лише років двісті… Інстинкти їх ще не вивчилися цінити… То — барахло, ніякої практичної цінності для первісного інстинкту вони не представляють… Якісь сумнівні «витребеньки»…
Те ж саме і в політиці…
Ми ще в саванні… Раз на 5-ть років ходимо і обираємо альфа-самца, вожака… Щоб показував нам місця, де ростуть вкусні, поживні корінці… А бажано, щоб ще й чистив і нам давав…
А вони і не чистять, і нам не дають…
Тіки самі жруть та й всьо… Казли!
Віталій Чепинога
