Враження, що один фрік передає естафетну паличку іншому фріку… І що я все це колись бачив. Власне так і є. Все це вже було перед очима, або в ютубі — документалка. Тепер все це зібрано в купу в одному місці.
Треба?
Думаю треба. Навіть певен, що треба, бо все забувається. І про те гі*но, яким є війна, людина має час від часу собі нагадувати.
Єдине, що казав до перегляду і кажу тепер: кіно можна було б назвать як завгодно – «Війна», «Русскій мір», «Орки». Навіть «Зомбі» чи «Зомбіапокаліпсис». Але назвать його «Донбас» (!!!!), як назвав режисер Сергій Лозниця, могла людина, яка там або ніколи не була, або була проїздом. Бо Донбас — це значно ширше, ніж купка орків, шо «сталі всєм…».
Можливо комусь, в далекій від нас країні, фільм покаже, шо таке за ху*поймишо республіки тут організувалися. А для людини, яка відрізняє Донбас від Дамбаса, це все очевидно і без кіно. А якшо ти ще й з тих країв, і тікав як від прокази, або воював за свою землю і мусив відійти туди, де зараз, то ще й боляче.
А ще я трохи припух, що запорєбріків у кіні показали лише раз.
Трьох ушльопків біля бетера, які сміялися і казали, шо місцеві. І все.
Чомусь згадав одного в Кримському в 2015-му. В целофані. Аж з Сибіру. Мабуть, один з тих трьох. Більше не було. Тільки місцеві орки з Донбаса.
Висновків не буде.
Висновки має кожен робить сам. І із кіно. І із війни.
А ще гляньте в ютубі зачистку селеща Переможне біля луганського аеропорта. Там добре видно — хто і шо. В той день запорєбріки, яких аж троє в кіні, вбили Олену Куліш і Володимира Альохіна, луганчан, які годували наших пацанів в аеропорту. Вони, Олена і Володя, і є мій Донбас. А про Дамбас я вже написав.
А!
Ще забув. Вечь час хотілося сказать «а нашо ви постите «їхнє» відео?»…
Руслан Горовий
