У мене специфічне, неоднозначне, я би сказав, досить спокійне ставлення до Міхо. Я його, як і Петра, пам’ятаю гуляючими просторими коридорами жовтого корпусу університету імені Шевченка, де нам довелося вчитися на різних факультетах в один і той самий час – час розвалу СРСР.
Ті спогади хай залишаться у прірві минулого.
Пам’ятаю як захоплювався його мужністю під час Революції Троянд і російської навали на Грузію. Пам’ятаю як пізніше летів з ним і його дядьком до Штатів, і слухав його нісенітниці 10 годин поспіль. 
Пам’ятаю нашу зустріч вночі у «Інтерконтиненталі» і моє жахливе в ньому розчарування…
Але політика – то інше.
Кажуть, Гітлер у житті був наймилішою людиною, але спалив півсвіту і забрав життя у десятків мільйонів. А сер Черчіль навпаки, був жахливим у житті і найкрутішим у політиці. Міхо це щось інше. Для мене він Чегевара наших днів, вічний революціонер, який хоче змінити світ і вірить у свою святу місію.
Але більшість месій закінчує свій вік на голгофі або в камері смертників. І, схоже, для Саакашвілі цей сценарій не є найгіршим. Принаймні, він все робить як юний максималіст – або пан, або пропав. Нехай би йому пощастило у цій рулетці!
Євген Рибчинський
