Останнім часом не вщухають дебати про російську літературу. Мені ввижається така спрощена модель: якщо загальнолюдська література — це медицина, то російська — та медична галузь, яка називається патофізіологією.
Симоньян на росТВ розіграла вчора пам’ятну багатьом старшим людям пісеньку Олександра Галича про Клима Петровича, роботягу, якому перед зборами тицяють в руки папірця з «речугою» (сплутавши промовців), після чого Клим Петрович виголошує таке:
Израильская, — говорю, — военщина
Известна всему свету!
Как мать, — говорю, — и как женщина
Их требую к ответу!
Который год я вдовая,
Все счастье — мимо,
Но я стоять готовая
За дело мира!
Ні, Симоньян не цитувала Галича. Її виступ на злобу дня був підтвердженням того, що найкращі патофізіологи правильно встановили загальні закони хвороби і розпаду. Вона клялася, що як «багатодітна мати» та її діти як один готові відгукнутися на заклик Путіна і стати під ружжо…
Повірити цій бандерші з червоними губами було важко, але ніхто і не намагався. У пісні Галича парторг після зборів дякує Климу Петровичу за палку промову, бо, виявляється, всі, включно з парторгом, або спали, або просто не слухали…
В СРСР часто не розрізняли сатиру і гумор. Росія — це сатира на людство, небувалої досі концентрації. В Україні навіть антиросійські меми добріші, ніж сам об’єкт. А то випустили б плякат «Раша тудей кидає своїх дітей в топку ядерної війни»…
Раніше була втеча мізків і капіталу з росії, а тепер, схоже, тікають усі, хто може. Один коментатор влучно зауважив: скільки років росіянці стібалися з таджиків, узбеків, казахів, з якими тільки кізяками їх не мішали, а тепер просяться до них — пустіть, бо інакше нам каюк.
«Далеко от Москвы». «Ташкент — город хлебный». Забули, падлюки, хто їх у «Великую Отечественную» три роки урюком рятував. Та і з білорусів теж кпилися. А тут рвонули в Мінськ, і нічого! Чисте місто, доглянуте. Маяковський напророчив:
Боба-пончик, мальчик русский,
Восемь лет прожил в Бобруйске…
Сергій Сингаївський
